Це не дуже давно було. Є ще старі, які пам'ятають це. Правда, мало таких старих уже залишилося.
Були у роді у Бельди близнюки: Удога й Чубак. Відомо, що коли близнюки народяться, це дуже добре. Ось живуть собі Удога й Чубак. Діти як діти, ростом невеликі, а розумом старих обігнали. П'ять зим тільки й пройшло всього, а Удога й Чубак уже на полювання пішли. Та всі їм вдавалося. Та лісові, і водяні люди близнюків любили, у всім братам допомагали, у всякій справі удачу посилали.
Ось трапився як те поганий рік: звіра мало стало, риба погано йшла. Стали говорити старі, що місце міняти треба, що на цім місці чорти звіра й рибу розполохали.
Послухав Удога старих, говорить:
- Чому місце погане?
Тятиву свого маленького лука натягнув, навколо подивився, у тайгу стрілу свою послав. Полетіла страла. чи Довго літала – не знаю, потім повернулася, сама Удоге у сагайдак лягла, на старе місце. А за стрілою прилетіли птаха: качки, гусаки, перепелиці, – і у ніг Удоги лягли. Подивилися старі – усе птаха у ліве око поранені. Переглянулися: Якщо так щораз буде, не залишиться село без м'яса!
Отут Чубак старим говорить:
- Чому погане місце?
Кинув однієї рукою сітки у воду. Потонули сітки.
Ну, –. «думають старі, – водяний чорт потяг!
Почекали небагато. Раптом забурлила ріка, заки - співала, міхурами спінилася. Сунув тоді Чубак руку у воду, сітки схопив і витягся. Скільки було вузликів у сітках, стільки риби витягся Чубак. Подивилися старі один на одного: Е е, якщо щораз так буде, не залишиться село без риби! Запитує отут Чубак жінок:
- Торік на якій стороні у кети ікри було більше?
- На лівій, – відповідають Чубаку.
- Так, виходить, цього року риба під лівим берегом іде, – говорить Чубак. - Примічати треба. Ви на правом бережу ловили, ось і здалося вам, що риби немає, що пішла риба.
Тоді й Удога говорить:
- Птах і звір за рибою ходять. Треба було на іншому березі промишляти.
Стали старі у всьому ради у близнюків запитувати. Та усе йшло добре.
Тільки незабаром знову лихо спіткало! Наїхали із чужого берега маньчжу нойон начальник. Із солдатами, з пушками наїхав. Вимагає з Бельди данина – з кожної людину по соболеві, по видре так по лисиці!
Зазасмучувалися Бельди. Довіку нікому данина не платили, а отут сила! Одних солдатів у два рази більше, ніж усіх Бельди.
Пішли старі до близнюків. Ради просять. Подивилися Удога й Чубак один на одного. Говорить Удога:
- Данину не платите, не маньчжурські ми люди - ми амурської землі води люди! Ось підемо із братом до того нойона…
Жінки у селі плач підняли:
- Як можна! - кричать вони. - Той маньчжу нойон – худа людина! Уб'є він наших близнюків - щастя наше вб'є!
Як не кричали жінки, пішли Удога й Чубак до того нойона. Сидить нойон у великому сампане – човну писаної. На широкому помосту сидить. Над нойоном намет шовковий колишеться. Навколо старжа коштує. У плахи кат кривої меч точить. Нойон пра - вую руку на подушку поклав. Нігті на руках у нього довгі довжелезні, до підлоги дістають, загнулися, перекрутилися, кожний у срібний футляр вставлений. Чистять нігті нойону п'ять дівчат невільниць. Товстий переписувач із великою книгою у ніг нойона сидить.
Побачив нойон близнюків, говорить:
- Що тут нанайским хлопцям треба? Подивився переписувач, до землі перед нойоном схилився:
- Ці діти прибежили сказати, шляхетний нойон, що прийдуть зараз нанайські старі, ту данину принесуть, що велів ти з них побрати.
Ще пущі завеличався нойон. Ніс догори задер. У небо блакитне дивиться, щоб на нанайских старих не дивитися, ока собі не псувати. Чекав, чекав… Шия у нього занедужала, а нанайских старих досі немає.
Говорить отут Чубак:
- Не прийдуть старі, шляхетний нойон! Біль ди данини до нікого не плитили. У своїх ріках рибу ловили, своїм повітрям дихали. Їм смішно данина плтить. Платити стануть – сміятися будуть. Так щоб тебе не скривдити, вони зовсім не прийшли. А ми маленькі, ми нічого не розуміємо… Ось подарунки тобі принесли, нойон.
Висипав Удога з кисета жменя амурської землі:
- Прийми, нойон, жменя нашої землі, якщо тобі своєї мало!
Вийняв Чубак із чумашки око сови:
- Прийми, нойон, і мій дарунок – очей сови. Тоді й уночі ти зможеш побачити, що на Амурі хоробрі люди живуть.
Витягся Удога перо із хвоста орла із червоним дзьобом:
- Прийми, нойон, побажання, щоб жив ти стільки років, скільки живе орел, і щоб тебе, як орла, усе боялися. Тільки на Амурі страху перед тобою не буде!
Висипав із чумашки Чубак жменя золи:
- Нехай звернуться у золу всі твої вороги, нойон!
Нехай золою покриються всі злі думки проти амурських людей!
Здивувався нойон тому, як розмовляють маленькі нанайци. Злякався: якщо діти такі, те які ж у нанайцев воїни й чоловіка! Виду нойон не показав, страх свій сховав. На близнюків закричав:
- Завтра пошлю солдатів своїх до Бельди! Вогню зраджу всіх мертвих, а живих мертвими зроблю!
Поклонився йому Удога:
- Твоя воля, шляхетний нойон, тільки завтра тобі удачі не буде. Краще сьогодні зроби те, що сказав.
Не послухався нойон. Перечекав ніч. У похід зібрався. Отут полив такий дощ, що берега зникли з виду й усі дороги розвезло. Пішли солдати нойона, так ледве у бруді не втопили. Порох у рушницях у них відволожився. Вернулися солдати.
- Сонце вчора у хмару сідало, – говорить Удога, – до зливи. Прикмета вірна!
Пройшла непогода. Всіялося небо зірками. Говорить нойон:
- Завтра до сіл Бельди попливу. Усіх знищу! Усіх живих мертвими зроблю, усі вдома у попіл зверну!
- Твоя воля, шляхетний нойон, – говорить Чубак, – тільки завтра тобі удачі не буде. Зроби сьогодні те, що сказав.
Перечекав нойон ніч. З ранку велів подянть вітрила на всіх сампанах – плисти до Бельди.
Налетіло від заходу чорна хмара з білим вінцем – і така бура піднялася, що у житті своєї не бачив нойон такої бури! Заплескався Амур. Хвилі до неба піднялися, хмари до землі спустилися. Дунув вітер один раз – усі вітрила на сампанах порвав. Дунув вітер другий раз – усі весла й щогли поламав. Ледь ледь сампани цілі залишилися. Щастя, що третій раз вітер не дунув.
Говорить Чубак:
- Учора зірки сильно мерехтіли: до бури це. Сидить нойон сердитий. Халатом закрився, ні накого дивитися не прагне, нікого до себе не подпуска - ет. Від злості всі нігті собі переламав. Усіх дівчат своїх розігнав. Переписувача свого ціпком побив.
Підійшли до нього близнюки. Говорять:
- Дотепер ми тобі говорили, благородинй нойон. Тепер ти нам скажи. Ось ти бачив, що ми свою землю знаємо й не даремно з неї данина свою збираємо: рибу, хутро, птаха беремо. Як же ти прагнеш данину збирати із землі, якої ти не знаєш?
Сполотнів нойон, думає: Як упораюся я з народом, у якого навіть хлопчиська такі розумні!
Поїхав назад на свою сторону манчжу нойон.
Це не дуже давно ще було. Ще є старі, які тих близнюків пам'ятають. А може бути, вони про тих близнюків від своїх батьків чули… Хто знає!