Жив колись самотньо бідний юнак. Він на полювання ходив і різних звірів убивав.
Одного разу опівдні, коли він відпочивав, до його будинку під'їхали п'ять мергенов верхи на конях. Юнакові дуже хотілося скоріше довідатися, навіщо ці мергени до нього приїхали.
Як тільки вони поїли, юнак сказав:
- Ви, імовірно, не без справи до мене приїхали, чому я можу вам допомогти?
Мергени відповіли:
- Ні, ми не до тебе приїхали, а їдемо до хазяїна селища Тунгу. Він вибирає чоловіка для єдиної улюбленої дочки. Дочка його по своєму розуму чоловіка собі вибирає. Ми живемо далеко, їхали сюди більш п'ятнадцяти днів. Та ось, побачивши твій будинок, розв'язали відпочити. Ти хлопець молодої, спробуй своє щастя. Давай поїдемо разом з нами!
Наступного дня гості виїхали. А юнак обіцяв незабаром приїхати до хазяїна селища Тунгу. Через десять днів наш юнак відправився у шлях. Він ішов на лижах, ніде не зупинявся й до полудня дійшов до селища Тунгу.
Наблизився він до селища й помітив, що воно порожньо. А за селищем було багато людей: усі люди дивилися нагору.
Юнак підійшов до юрби, підняв голову й побачив величезну комору, на самому верху сиділа Ояра пу дин. Перед нею лежав який те згорток. Дівчина розв'язала згорток і дістала з нього шапку. Побрала шапку у руки й закричала:
- Цю шапку я шила три роки зі шкурок кращих соболів і інших звірів. Кину цю шапку, до кого вона впаде, той і стане моїм чоловіком!
Дівчина кинула шапку вниз, у юрбу.
Шапка почала звиватися над головами людей. Усе кинулися ловити її, але піймати ніхто не міг. Та отут шапка почала кружлятися над бідним юнаком і опустилася прямо йому на голову. Усе повернулися до юнака. Хто цей щасливець, якому дісталася красуня Ояра пудин, дочка Тунгу, хазяїна селища? Та люди побачили погано одягненого юнака.
Хазяїн селища Тунгу підійшов до юнака й сказав:
- Раз моя дочка тебе вибрала, ти, імовірно, цього заслуговуєш.
Незабаром відсвяткували весілля. Юнак з молодою дружиною виїхав у своє селище. Разом із дружиною багато звірів убивали. Жили багато й добре.