Серед усіх нанайцев Бельди самі хоробрі були. Про Бельди говорили, що людей драчливее їх немає. Для Бельди побитися – перша справа була. Скільки раз на сусідів війною ходили! Так з бійки й не вилазили… Лихо, якщо де-небудь одного Бельди вб'ють! Кревна помста! Не можна не відплатити за вбивство. Тільки у інших за вбитого брат, батько мстить, а Бельди всім народом ідуть. А було їх багато. Дивишся – замість одного ворога трохи вб'ють. Починають скривджені мстити.
Так і йде: те Бельди у поході, те Бельди у облозі.
На звіра не стало часу ходити, рибу колись ловити… Усе війна так війна!
У Блеьди хлопчисько з колиски за бойовий лук з жимолості хапається.
Дівчиська з дитинства, як на вулиці шум почують, під нари лізуть, ховаються.
Та нічого з такими нанайцами не поробиш. Ми тигрячого роду, – говорили вони.
Так Бельди до війни звикли, що, коли бійки ні, ходять як загублені, не знають, за що узятися.
Ось у одного нанайца Бельди народилися близнюки. Усі родичи обрадувалися цьому. Адже відомо всім, що коли народжуються близнюки, усьому роду велике щастя буде. Ще говорили вони, що близнюків почитати треба. Та всі Бельди близнюків почитали, опікувалися про них, дали їм гарні, імена: одному Удога, іншому – Чубак.
Почитали Бельди своїх близнюків, радилися з ними. А про жінок і говорити нема чого. Бувало так, що у стійбище чоловіків зовсім не залишалося, крім близнюків. Вони маленькі ще були, у похід не ходили, на нарах у фанзі сиділи, ножиком відіграли. Близнюки розумні були: усе знали.
Що трапиться, жінки до них ідуть, запитують, як бути.
Прибіжить до Удоге й Чубаку. жінка. Говорить, що у сні лемент зозулі чула.
Запитують близнюки:
- А голос у зозулі який?
- Хрипкий голос, – відповідає жінка.
- Це до смерті, – говорить Удога. Приймуться жінки плакати.
Скільки те часу піде – вертаються Бельди з походу; дивишся, на циновках за собою вбитих волокут.
Навесні жінки до близнюків ідуть:
- Яка риба цього року буде? Говорить Чубак:
- Принесіть мені перелітний птаха. Принесуть. Подивиться Чубак.
- Птах жирний, – говорить, – риби багато буде.
Узимку запитують Удогу й Чубака:
- Курені рибальські на якому місці ставити: на високому або низькому?
- Місяць низько ходить зараз, – говорить Чубак.
- Ставте риболовлю на високому місці – вода буде більша.
Так жили боизнеци. Підростали потроху…
Тільки Бельди з одного походу повернулися, а отут знову лихо: з однієї пастки який те Заксули тхора вийняв!
Зашуміли Бельди, заметушилися, стали списа готовити, стали ножі точити, стріли робити. Побігли жінки до близнюків, плачуть, кричать, що не варто із за тхора воювати. Та так з кожним роком чоловіків у стійбищі усе менше стає!
А отут чоловіка прийшли, щоб порадитися із близнюками.
Говорить Чубак, у руки бойовий лук побравши:
- Образа більша! Соболі б у вас із пастки побрали – вибачити можна. Соболь більших грошей коштує. За ці гроші людей їжу купити може, за ці гроші людей одяг купити можетт. Виходить, нестаток змусив того соболя побрати. А бідному як не допомогти!.. Тхір – невартий звір. За його шкурку ні одягу, ні їжі не купиш – виходить, з бешкетництва побрали… Нас за людей не вважають. Думають, ми за себе постояти не можемо! Дрібниця побрали - виходить, мертвими нас уважають, однаково що вбили нас. Треба воювати!
Говорить Удога, спис у руки побравши:
- Треба проти Заксули воювати! Треба Заксули всіх убити! Погані люди Заксули – тхора у нас украли… Воювати підемо – заклятье треба зробити: на їхній землі їду не брати, на їхній землі воду не брати.
Зажурилися жінки, бачать – і близнюки воювати прагнуть, нічого не поробиш. Їду чоловікам приготували, коржів напекли, рибу насушили, сарани поклали, м'яса вяленого.
Ось пішли Бельди воювати.
Нав'ючили на себе мішки з їжею, на шию пов'язали глечики з водою. Ідуть, пихкають… Важко! Чим далі йдуть, тим більше зляться; ось які ці Заксули погані люди! Мало того, що проти них воювати треба, так ще й ваги із собою тягати доводиться.
Три ріки перейшли, дев'ять озер перейшли.
У брусничнику жінок з роду Заксули побачили. Покликав їх Чубак.
- Ідіть, – говорить, – скажіть: усіх ваших уб'ємо, жодного не залишимо!
Перелякалися Бельди:
- Навіщо сказав! Тепер знати будуть. Як за ними ганятися будемо із глечиками так з мішками?
Промовчав Чубак. Нічого не відповів.
Побігли жінки у село. Чоловікам сказали, братам сказали. Ті у будинках засіли. Куди від Бельди зникнеш! Сидять, не показуються! Підійшли Бельди до села. У засідку сіли, Заксули вартують, чекають.
А женщинив із села навколо ходять, ціпками у траві так чагарниках шарять. Те одному, те іншому Бельди ціпком по голові заїдуть так, що іскри з очей сиплються.
Мовчать Бельди, терплять. Подалі від жінок відходять, щоб не розсердитися: не можна жінок зачіпати.
Сидять Заксули у будинках: злякалися сильно.
Сидять Бельди у кущах, ворогів підстерігають. Не дають рибу ловити, не дають птаха стріляти.
Поки їжа була, вода була, Бельди сильно хоробрі були.
Ось уся їжа вийшла. Сидять Бельди. Терплять.
Говорить Чубак:
- Тепер уже трошки чекати залишилося! Умруть від страху Заксули.
Ось у Бельди вся вода вийшла. Терплять. Мовчать. Говорить Удога:
- Ну, тепер зовсім мало чекати залишилося!
Ось у Бельди усе терпіння вийшло, сидять, гарчать на таку війну, худнуть, списа у них з рук вивалюються.
Та Заксули не солодше – будинку, узаперті, голодом сидіти.
Сиділи, сиділи – невтерпеж стало. Старого до Бельди послали. Той ціпок з людською особою: побрав. Пішов. Іде, від вітру валандається.
Та Бельди не краще – охляли, як ведмідь навесні.
Став старий миру просити. Стали судитися.
Говорять старі тому ушанованому старому:
- Ви перед нами сильно винуваті. За це ми з вас великий байта – штраф – поберемо. Ніхто ще такого байта ніколи не платив!
Злякався той старий, затрясся: чому Заксули великий байта платити будуть? Зовсім бідні люди Заксули…
Говорить Чубак:
- Ой, великий байта! Казан, так спис, так хустка – сором з особи втерти.
Витріщили ока, Бельди, затряслися – ось так байта!
Коштувало із за цього голод і спрагу терпіти!
Коштувало із за цього на війну ходити!
А у голові одна думка – скоріше б додому, так поїсти, так попити всмак!
Обрадувалися Заксули. Байта відразу ж віддали.
Від себе Удоге да Чубаку дівчат гарних у дружин віддали, щоб поріднитися з Бельди й не сваритися ніколи.
Побрали Бельди дівчат. Додому побігли: звідки сила узялася! Додому прибігли! Запитують їхні жінки: яка війна була?
Говорять Бельди:
- Ой, яка війна була! Найстрашніша війна, гірше немає!
Прийнялися Бельди пити. Три дні пили. Ціле озеро випили. Так випили, що з тих пір озеро висохнуло. Прийнялися Бельди є. Три дні їли. Усе з'їли, навіть сохатиние халати з'їли.
З тих пір більше не воювали з родичами. Усі справи миром кінчали.
Спасибі Удоге й Чубаку, що розуму розуму навчили!