Жив самотньо чоловік по імені Найсо. Одного разу він став забивати коли для рибальської сітки. Забиває коли у себе на березі, а у цей час хто те кричить: Ятачипоа, ятачипоа! Тоді Найсо бачить жаба вивела своїх жабенят. Найсо зняв свою сітку. Потім став забивати коли вище по ріці. Знову стали кричати: Ятачипоа, ятачипоа, ятачипоа! Знову жаба вивела жабенят. Зняв Найсо сітку й поїхав забивати коли на протилежний берег. Тепер він сіл у своєї сітки.
- Самець кета, тертентен тертентен, Цією стороною проходи!
Самка кета, тертентен тертентен, По тій стороні проходи!
Найсо піймав кету самця.
Самка кета, тертентен тертентен, Цією стороною проходи!
Самець кета, тертентен тертентен, По тій стороні проходи!
Найсо піймав кету самку й кету самця. Юколи для себе на одні вішала повісив, юколи для собак на інші вішала повісив. Висушеної й знятої юколи для людей вийшла одна комора і юколи для собак інша комора.
Одного разу приходить до Найсо ведмідь.
- Найсо, дай мені поїсти!
- Добре, – говорить Найсо, – знайду тобі поїсти. Найсо побрав більший кошик і пішов у комору. Комора його зовсім порожній. Ведмідь усю юколу з'їв. Найсо повернувся у будинок. Ведмідь говорить:
- чи Приніс ти мені їжі?
- Ні, – говорить Найсо, – комора мий порожній.
- Ну, якщо так, піди вкоси сіна, щоб підстелити, коли я тебе вб'ю.
Заплакав Найсо, побрав косу й пішов косити. Косить сіно й бачить прийшла лиса.
- Найсо, чому ти косиш і плачеш?
- Ведмідь послав мене косити сіно, щоб підстелити, коли він уб'є мене, – відповідає Найсо.
- Що ти боїшся звіра, якого люди вбивають? - говорить лисиця. - Ступай зараз додому, зроби із цього сіна чоловічків і розстав їх на вікні. Потім, коли запитає ведмідь, скажи, що до тебе, мол, юрба людей іде. Ведмідь запитає, куди йому сховатися, а ти скажи: Геть там, у куті, мол, сховайся. Потім я прийду й закричу: Найсо, тут сліди мого звіра! А ти тоді скажи: Навіщо ж стане приходити до людині звір, якого люди вбивають? Тоді я скажу: А що там у куті? Ти відповіси: Вугілля, вугілля! А я скажу: Побери сокиру й удар. Якщо вугілля, почується хрускіт, якщо м'ясо, почується стукіт.
Тоді Найсо пішов додому. Увійшов і став робити із сіна чоловічків. Ведмідь запитує:
- Найсо, що ти робиш? Найсо поставив чоловічків на вікно й говорить:
- Ведмідь, до тебе юрба людей іде.
- Найсо, де можна сховатися?
- Геть там, у куті ховайся.
Ведмідь пішов у кут і ліг там. Потім прийшла лиса:
- Найсо, тут сліди мого звіра!
- Навіщо прийде до людині звір, якого люди вбивають?
- А що таке у тому куті?
- Вугілля, вугілля!
- Побери сокиру й удар. Якщо там вугілля почується хрускіт, якщо м'ясо, почується стукіт.
Найсо побрала сокира, підійшов і вдарив. Розрубив ведмедя й убив його. Потім лисиця й Найсо стали їсти, бенкетувати. Їдять, їдять… Лисиця придумала:
- Агов, Найсо, колиска у тебе є?
- Є колиска, – відповів Найсо й приніс колиску.
- У ній можна кожного з нас зв'язати й годувати, як маленької дитину. Коли ти ляжеш, я тебе буду годувати, а коли я ляжу, ти будеш мене годувати, – сказала лисиця.
Тоді Найсо поклав лисицю, зв'язав і став класти їй їжу у рота. Потім лиса вилізла й зв'язала Найсо у колисці. Начебто збирається дати Найсо їжу у рота, тільки піднесе – і сама їсть. Нічого не дала йому, сама усе з'їла й утекла.
Найсо лежить і плаче. У цей час прийшла мишка.
- Агов, миша, – говорить Найсо. - Я поки ще живий. Коли вмру, тоді й приходь мене є. - Ні, – відповідає мишка, – я не та миша, що їсть людей. Я прагну тебе виручити.
- Ну добре, мишка, – говорить Найсо, – виручай мене.
Мишка перегризла й зняла всі його зав'язки. Тоді Найсо встав, пошукав у підстилці, знайшов шматочок м'яса й дав його мишці.
Потім Найсо став збиратися на полювання. На нарти занурив крупу й берестяні чумашки й пішов один. Ішов ішов, бачить іде яка те лисиця.
- Куди ти йдеш, Найсо?
- На полювання йду, – відповідає Найсо.
- Братик, побери мене замість собаки.
- А ти зумієш?
- Нічого, зможу.
Тоді Найсо запріг лисицю. Везла вона не дуже те сильно. Іде й дивиться, чи немає де тріщини у льоді. Іде, іде… Знайшла тріщину. Тупнула ногою, так що лід задзвенів. Лиса скрикнула:
- Ой ой! Нога моя!
- Агов, лисиця, – запитав Найсо, – що ти зробила? - Я ногу переломила, – говорить лисиця. - Поклади мене на нарту.
Найсо поклав її на нарту.
- Ой ой! Дуже боляче! Поклади мене між чумашками. Найсо поклав її між чумашками. Лисиця говорить:
- Ось тепер нічого, не боляче. Так Найсо і йде. Увечері зупинився на нічліг. Лиса злізла з нарт. Ходить, накульгує. Найсо говорить:
- Ну, як твоя нога?
- Нічого, – відповіла лисиця, – нозі стало краще. Найсо став робити курінь. Лисиця й говорить йому:
- Братик, дай мені ніж. Я піду наріжу трави на підстилку.
Дав він їй ніж. Лисиця, накульгуючи, пішла у гору. Найсо вже зробив курінь, а лиси немає й немає.
- Ай ай! Як вона довго! - Потім пішов по її слідах. Знайшов тільки ніж, а лисиця втекла. Побрав Найсо ніж і пішов назад. Підійшов до нарте, а у чумашках порожньо. У одній з них що те стукає. Подивився – це обломився й упав туди зуб лисиці.
Переночував там Найсо, ранком устав і пішов. Іде, іде. Зустрів ведмедя. Поклав його собі за пазуху. Зустрів білку. Сховав її собі за пазуху. Тхора, лисицю, зайця – усіх за пазуху поклав. Іде, іде. Дійшов до якого те великого будинку. Там камлает по шамански дуже багато звірів.
Ось один ведмідь говорить:
- Адже цей Найсо, напевно, добре камлает. Найсо дали шаманський пояс і бубен. Найсо став камлать. Бум бум! - вилізла лисиця. Бум бум! - виліз тхір. Бум бум! - з'явилися білки, зайці. З'явилися ведмеді. Усі звірі у будинку стали камлать.
Камлает Найсо й бачить: під полицею – лиса зі зламаним зубом. Кинув Найсо бубон і пішов до лисиці.
- А, це ти, лисиця! Ти мене обдурила!
Побрав її за шию й здавив. Лисиця говорить:
- Братик, добре, я піду просити тобі у дружин дочка старого Ка.
- Іди, якщо можеш. Але куди б ти не пішла, я тебе знайду по твоєму зламаному зубу!
Потім лисиця відправилася у шлях. Іде, іде… Дійшла до селища старого Ка. Зупинилася проти його двериоттуда вийшла баба. Дивиться, у величезного звіра, у страшнущего звіра звернулася лисиця. Лисиця й говорить:
- У У у! Баба, давай свою дочку! Упала баба від страху. Закричала:
- Старий, старий! Тут страшний звір, великий звір. Він вимагає: Віддай дочку!
Вийшов старий, подивився й теж злякався. А лисиця говорить:
- Старий! Віддай свою дочку!
Старий увійшов у будинок, змусив свою дочку одягтися, вивів її на вулицю й посадив на лисицю. Лиса побігла. Біжить, біжить. Прибігла до Найсо:
- Ну, Найсо, я привезла тобі дружину.
Тоді Найсо повіз дружину додому й знову став там жити.