Жили минулого старий з бабою.
Старий рибу промишляв, а баба будинку господарством займалася. Не було у них ні дітей, ні друзів. Були тільки собака так кішка.
Старий піймає рибку, а баба обробить її й приготує їжу. Риб'ячими костями годували собаку й кішку, з риб'ячої шкіри шили собі одяг та інші речі.
Одного разу старий із промислу привіз тільки одну рибку – карася, віддав його бабі, а сам у берега почав мити сітку. Потім її повісив, щоб вона висохнула. Баба прийшла додому, села на підлозі й прагла приступитися до оброблення риби своїм гострим ножем, як раптом карась заговорив людським голосом, заблагав:
- Бабуся, ти зчисти з мене луску, поклади її у казан, залий водою, посоли й вари, а мене відпусти у ріку. Баба злякалася й здивувалася:
- Яких тільки риб не доводилося обробляти за довге життя, але рибу, яка б говорила людським голосом, ніколи не бачила. Дивно!
Баба зробила так, як просив карась: відпустила його у ріку без луски. Луску ж усю зібрала у жменю й поклала у казан, налила води, посолила, накрила казан кришкою, потім запалила вогнище й почала варити.
Суха шелюга швидко загорілася, і вогонь своїм полум'ям лизав дно казана. Казан швидко закипів. У щілині між половинами кришки пішла біла пара; потрібно відкрити кришку, але баба побоялася, тому що не знала, що варить.
Пара усе сильніше валить, так що кришку піднімає. Баба побрала за ручку кришки й обережно підняла. Будинок моментально наповнився пором.
Баба подивилася у казан, – він повний риби. Вона побрала ополоник і початку обережно заважати рибу у казані. Не було кінця її радості й подиву. У казан заклала луски, а виявилася риба!
Баба покликала старого й розповіла йому усе: і розмова з карасем, і що вона зробила. Старий став радіти й дивуватися. Удвох радіють.
- Тепер собака й кішка будуть ситі. Та ми поїмо вдосталь, – сказала баба.
Собака й кішка стрибали близько своїх хазяїв. Вони теж зрозуміли, що будуть ситі.
Баба ополоником наклала у дерев'яну чашку вареної риби й подала старому на столик. Старий схрестив ноги й сіл на краю нари. Він став пити юшку і є варену рибу двома паличками сарби.
Баба витяглася хвіст риби, поклала у чашку й подала кішці, яка з нявканням ходила навколо баби. Риба була гаряча, і кішка ледве рота не обпалила. Вона потрясла головою, передніми лапками придавила рибку, начебто руками, і почала є.
Баба побрала інший шматок вареної риби й подала собаці, який сидів і прохальним поглядом дивилася на неї. Для себе баба варену рибу поклала у посудину, села навпочіпках на нари й почала пити юшку і є варену рибу.
У цей день вони наїлися досита. Залишки вареної риби баба наклала у чашку й винесла під навіс комори.
Старий і баба розв'язали лягти раніше. Кішка досита наїлася й лягла на спину на нарах. Собака ліг на призьбі під вікном, закрила очі. Усе спали.
Опівночі старий прокинувся, відкрив ока у будинку було світле. Старий розбудив бабу:
- Баба, а баба! Вставай, адже вже давно день. Чому ми сьогодні так довго спали?! Сонце світить!
Баба прокинулася. Правда, усередині будинку було світле. Старий одягся й вийшов. На вулиці було темне. На небі яскраво мерехтіли зірки. Не було чутне голосів птахів. Тихо. Дул легкий вітерець, у берега ледве чутно плескалися слабкі хвилі. Старий повернувся у будинок, глянув на стіну й побачив там кисет, не простий, а особливий, як сонце палаючий, тому у будинку було світле, як у сонячний день.
З тих пір старий з бабою зажили багато. У будинку у них стало просторо, чисто, затишно; одяг їх був уся із шовку й інших дорогих тканин, у коморі повним повно всяких продуктів. Собака й кішка минулого ситі.
Одного разу вночі, коли старий і баба спали, прийшли у будинок дві дівиці, які прагли украсти чарівний кисет, але, не знайшовши його, сталі лоскотати бабу й старого, щоб вони прокинулися й сказали, де перебуває кисет.
Баба й старий не має сил були далі терпіти лоскоту, указали їм на кисет. Дівиці забрали його й пішли.
Старий з бабою після цього знову сталі жити бідно. Плакали днем і вночі.
Собака й кішка вийшли на берег і стали радитися. Собака сказав кішці:
- Так жити далі не можна. Нам треба піти розшукати кисет.
Кішка говорить: – Як же нам його знайти? Дівиці відвезли кисет за дев'ять рік і за дев'ять морів.
- Нічого, сідай на мене, а я буду перепливати ріки й моря. Кисет обов'язково добудемо, – сказав собака.
Кішка села на собаку, і собака поліз у воду, поплила через ріку. Так вони йшли, перепливаючи ріки й моря. До вечора підійшли до одному селу. Кішка собаці говорить:
- Ти утомилася, відпочинь тут, а я піду у будинок хазяїна села й заберу кисет. Після напівночі чекай мене, будь насторожі.
Собака стряхнув із себе воду й лягла відпочити.
Кішка чує – у селі люди бенкетують, шумлять. Опівночі стало тихо: згасли лампи, усе лягли спати.
Коли всі заснули, кішка тихо відкрила двері й увійшла у будинок хазяїна. Дивиться на грубній плиті, на полку, де лежать посуд і продукти, – скрізь розкидані недоїдені шматки коржів, гірки каші. Рясно бенкетували! Багато їжі було з'їдено, багато провина випите! Хазяїн у взутті, у одязі лежав на наре нагору особою й хріп так, начебто грім гримів. Руки й ноги його були розкидані. Недалеко від нього на боці лежала дружина, теж одягнена, з відкритим ротом, замість подушки під головою у неї стояв тютюновий ящик.
На бічних нарах спали дівиці, які украли кисет. Вони лежали на шовкових матрацах, накриті шовковими ковдрами. Під їхніми головами лежали м'які пухові подушки.
На стіні висів чарівний кисет, закручений дротом. У будинку було світле як днем, усе блищало.
Кішка подивилася по сторонах, згадала, що після бенкету за залишками їжі приходять пацюка; вона причаїлася у плити й стала чекати злодюжок. Недовго кішці довелося чекати. З під стовпа, який стояв близько входу, обережно виліз величезний пацюк. Вона повела своїм носом, понюхала повітря, розглядаючи усе своїми зіркими очима. Довго вона сиділа у норі й чекала, поки скінчиться бенкет і люди заснуть, щоб поласувати залишками їжі. Тепер її час бенкетувати! Пацюк стрімголов покотився на грубку, де перебувала каша, але не встигнула вона доторкнутися до каші, як виявилася у лабетах кішки, яка стрибнула на неї, придавила так, що та задихнулася й не могла пискнути.
Пацюк сильно злякався. Від переляку у неї ледве серце не розірвалося. Вона знала, що у лабети кішці попадешся – живий не піти. Адже кішка щурячий чорт!
Але цього разу кішка пацюка не вбила, тільки задала важке завдання.
- Ти, пацюк, мовчи, не кричи, не шуми. Якщо люди прокинуться, то ти обов'язково вмреш, нікуди ти від мене не підеш. Я б тебе зараз задушила, але мені потрібний кисет, який висить на стіні, дротом закручений. У тебе гострі зуби, ти перегризи дріт і кисет віддай мені. Якщо ти цього не зробиш, я тебе вб'ю. Якщо добудеш кисет, я тебе не трону, а твою нору заповню кашею, горохом, коржами, цукром. Будеш жити сите й багато.
Пацюк ледве перевів подих, поморгала очима і яке як заговорила:
- Кішка сестриця, ти пошкодуй мене, не вбивай, не їж. Я зроблю усе, що ти накажеш. Та сталь гризти буду й залізний дріт поламаю, а кисет добуду.
Кішка відпустила пацюка. Сама ж села на плиту й стала спостерігати, що робить пацюк. Пацюк стрімголов покотився по циновці й почала гризти залізо: дринь дринь, дринь дринь, – відгризла один дріт. У цей час заворушилася дівиця, яка лежала на наре й у сні бурмотала:
- Ці пацюки заважають людям спати, шумлять.
Так побормотавши, заснула, захропла.
Пацюк знову почала гризти: дринь дринь, дринь дринь, – ще один дріт порвала. Тепер зі стогоном заворушилася дівиця, яка лежала на інший наре, і у сні почала бурмотати:
- Прокляті пацюки, заважають людям спати, будять. Це тому, що у будинку немає кішки, привільно живуть.
Так побормотавши, повернулася у кут і захропла. А пацюк знову почала гризти: дринь дринь, дринь дринь. Потім кішці пошепки говорить:
- Сестриця кішка, залишився тільки один дріт.
- Добре, намагайся. Я у твою нору багато їжі покладу, – говорить кішка.
Пацюк гриз гризла й порвала останній дріт, схопила кисет зубами й побігла до кішки. У цей час хазяїн, який спав на нарах, прокинувся.
Кішка схопила кисет зубами, перестрибнула через плиту, звідти через паперове вікно на вулицю й умчалася на берег. На березі собака чекав кішку. Кішка підхопилася на спину собаці, міцно приміцно тримаючи у зубах кисет. Собака стрибнув у воду й швидко поплила на інший берег ріки.
Хазяїн зовсім прокинувся й підняв шум, гамір, усіх розбудив.
- У нашому будинку злодії! - кричав він. Дружина його запалила лампу. Усе шукали злодія по будинкові, але не знайшли. Запалили смолоскип, вийшли на вулицю й почали шукати сліди злодія. Ніяких слідів не було. А пацюк прошмигнув до себе у нору і їла кашу, горох, коржі, цукор.
Собака й кішка, перепливаючи моря й ріки, нарешті те до ранку добралися до будинку. Кисет знову повісили на стіну й лягли спати.
Старий ранком прокинувся, бачить у будинку знову світле, чарівний кисет висить на стіні, а на наре сплять молодець і дівиця. Старий розбудив бабу й говорить:
- Баба, а баба, вставай, дивися, які у нас гарні помічники.
Старий і баба сильно обрадувалися тому, що кисет знову повернувся у будинок, і тому, що вони придбали дітей. Вони знову багато зажили. Старий сітками й острогой рибу промишляв, баба по господарстві опікувалася й допомагала своїй невістці, а молодець у тайгу ходив, звіра й дичина добував. Та він був такий мисливець, що всякий звір, побачивши дорогу молодця, перш ніж перейти її, плакав, усякий птах, перед тем як над ним пролетіти, ридала.