У одному селі жив кравець Шкамрав. Шив він погано, і постійно всі його сварили. Не раз йому говорили:
- У - У! Щоб у тебе руки відсохнули, як ти погано шиєш!
Навіть коли Шкамраву й вдавалося що-небудь добре зшити, його теж сварили. Інші кравці заздрили йому й говорили:
- У - У! Як ти добре зшив, щоб у тебе руки відсохнули!
Та думає Шкамрав про себе: "Важко тут жити. Погано зшию - лають, добре - теж лають. Піду куди ока дивляться, де вуха худого не чують".
Пішов Шкамрав із села. Ішов, ішов і прийшов у великий дрімучий ліс. Ось іде він по лісу й зустрічає ведмедя. Ведмідь запитує кравця:
- Ти куди це, Шкамрав, милий мій, зібрався?
- Іду куди ока дивляться, де вуха худого не чують.
- Що так?
- Життя моє ні на що не годиться: погано зшию-лають, говорять: "Щоб руки твої відсохнули, як погано зшив!" Добре зшию - теж лякають, говорять: "Щоб твої руки відсохнули, як добре зшив!" Ось я й надумав піти звідси.
Ведмідь говорить кравцю:
- Моє життя теж неважливе: мужики мною худобин лякають; як розсердяться, говорять: " У! ведмідь тебе задери!" Баби мною дітлаха стращають, говорять: "Дивися не плач, а то ведмідь тебе з'їсть". Піду і я з тобою туди, куди ока дивляться, де вуха худого не чують.
- Що ж, - говорить кравець, - підемо. Пішли вони далі вдвох. Іде назустріч їм чорт і запитує:
- Ви куди це зібралися?
- Ідемо, - говорять, - туди, куди ока дивляться, де вуха худого не чують.
- Що так?
- Так так і так, життя наше погане! Та розповіли чортові про свої образи. Чорт говорить їм:
- Та моє життя не краще вашої: мужики лаються - мене поминають, баби доброго слова про мене не мовлять, дітлах мною теж один одного лякають. Поберіть і мене із собою.
- Що ж, підемо.
Пішли. Ішли вони, ішли, зайшли у самий глиб лісу. Коштує у лісовій хащі хатинка. Увійшли вони, бачать - ніхто у ній не живе. Поселилися вони у цій хатинці.
Та ось якось надумали вони пиво варити.
- Щоб пиво варити, солод потрібний. Де ж ми солоду поберемо? - говорить кравець.
- Солоду немає? - відповідає чорт.- Це не лихо. Зараз добуду. На ріці коштує млин, помольцев зараз немає нікого, а за дверима мішок із солодом коштує, злітаю зараз - принесу!
- Та й корчаги у нас ні, де солод заварювати!
- А корчагу я принесу, - говорить ведмідь.- Неподалік у лісі коштує старий дуб, під дубом навесні баби брагу варять. Там і тепер перекинута корчага коштує.
Злітав чорт за солодом, ведмідь корчагу притяг. Стали пиво варити.
Спробував кравець та й говорить:
- Треба б медку для міцності підбавити! Ведмідь говорить:
- Ну, це вуж по моїй частині. Неподалік тут пчельник, піду принесу меду.
Приніс ведмідь меду, знайшли хмельку у сусідніх кущах, і пиво вийшло на славу. Забрали його приятелі у льох.
Пішов через День кравець у льох за пивом, дивиться - затичка у бочки вийнята, хтось уже пробував пиво.
Прийшов кравець у хатинку й говорить:
- Братики, але ж пиво наше хтось краде!
- Хто ж би це міг красти?
- Прийде нам покараулить.
Зговорилися вони по черзі вартувати свій льох. На першу ніч пішов ведмідь. Заліз ведмідь із вечора у льох, сховався за пивну бочку й чекає, що буде.
Близько напівночі раптом почувся шум. Ведмедеві здалося, що хтось під'їхав не те на возі, не те на санях із дзвіночками.
Причаївся ведмідь за пивним барилом, ледве дихає. А це під'їхала Вирява у ступі. Пест у їй-батіг, рогач-дуга, сковорідка - дзвіночок.
Їде - коцюбою шлях розчищає, пестом ступу поганяє, помелом слід заметає, чаплією у сковороду б'є. Та такий шум-дзенькіт від неї, немов перезва йде.
Під'їхала Вирява до льоху, кинулася скоріше до бочки давай пиво пити, п'є-захлинається. Ведмідь вискочив через бочку так як гаркне:
- Ти що, стара, наше пиво крадеш? А Вирява вуж у смак увійшла, не може відірватися від пива. Розсердилася вона на ведмедя, що перешкодив він їй, так як вистачить його пестом по чолу! Ведмідь праг було кинутися на Виряву, так куди там! Вона його пестом оглушила, помелом ока засмітила, коцюбою під себе загребла та ще сковорідкою дзенькіт підняла.
А сама напилася пива й виїхала. Приходить ведмідь у хатинку й стогне.
- Кого бачив? - запитують його кравець із чортом.
- Нікого я не бачив! - буркоче ведмідь.
- Що ж ти стогнеш?
- Зі сходів у льох зірвався, насилу живий залишився!
Добре. На наступну ніч пішов чорт сторожити.
Та повторилося усе, що було з ведмедем. Вирява розсердилася ще пущі - не тільки побила риса, ще кінчик хвоста йому коцюбою відбила.
Ранком прийшов чорт додому сердитий так буркотливий. Запитують його кравець із ведмедем:
- Кого бачив?
- Кого там побачиш! - пробормотів він у відповідь, а сам хвіст зализує.
- Що ця у тебе хвіст у крові?
- Дверима ненавмисно прищемив.
На третю ніч зібрався вартувати пиво Шкамрав.
Побрав він із собою балалайку, аршин свій залізний і сховався.
У саму північ їде-шумить Вирява: коцюбою шлях розчищає, пестом ступу поганяє, помелом слід заметає, чаплією у сковороду б'є: "Еге, ось хто наше пиво п'є!" - думає кравець. Причаївся, став дивитися, що буде.
А Вирява вийняла затичку, припала до пива й п'є. Отут кравець ударив у струни, заграв на балалайці й запік:
Пий, пий, жінка,
До самого денця!
Сподобалася Виряве пісня. Напилася вона досхочу й говорить:
- А-А, це ти, Шкамрав? Молодець! Відіграй тепер танечну, я танцювати прагну!
Ударив кравець танечну. Прийнялася Вирява танцювати. Уже вона танцює, вона ізвивається. А кравець їй підіграє, підморгує. Наплясалась Вирява досхочу й говорить:
- Ух! Давно так не веселилася, утомилася! Навіть їсти захотілося мені. Ну-но, кравець, молодий-відважний, підійди до мене ближче, я тебе знімання!
- Що ж, я не проти, - відповідає кравець, - давно у теплому місці не сиживал. Тільки ти, бабуся, ще пивца перед їжею-те сьорбни - легше так повеселій буде!
Припала Вирява до пивної бочки знову - п'є, тільки міхури булькають.
А Шкамрав знову пісню запік:
Пий-но, попий-но,
На дні-те копійка!
Якщо з денця поп'єш -
Злата, срібла знайдеш!
Обрадувалася Вирява. П'є вона, п'є, від жадібності надувається - до самого дна добирається. Пила-пила й звалилася хмільна. Цього-Те Шкамрав і чекав. Зняв він із себе червоний пояс, скрутив Виряве руки й давай її залізним аршином бити. Уже він бив її, бив, стібав-стібав - усе похмілля з неї виколотив. Метається Вирява, вовком виє, пугачем кричить і заблагала нарешті:
- Шкамрав, миленький, відпусти ти - мене! Я для тебе усе зроблю, що захочеш.
- Ага, - говорить кравець, - давно б так! Ну-но, що ти можеш для мене зробити?
- Я за тебе дочку свою видам, красуню!
- А ще що?
- У придане хату нову поставлю, худобини повний двір дам, відсиплю сім заходів срібла, сім заходів золота!
- А не обдуриш, стара? - запитує кравець.
- Якщо не віриш, то на ось хусточку мій чарівний, який я дочці у придане бережу: як тільки накриєш їм особа собі й утрешся - станеш сам легінем і всі твої бажання збудуться.
- Ну, добре. - погодився кравець і розв'язав Виряве руки.
Підхопилася Вирява, сіла скоріше у ступу, змахнула пестом, стукнула у сковорідку - і була така.
Приходить над ранок Шкамрав у хатинку свою, бачить - чорт із ведмедем не сплять, його чекають.
- Ну, кого ти там бачив? - запитують.
- Бачив, - говорить, - Виряву.
- Чому вона тебе нагородила?
- Так чому? Дочка свою, красуню, за мене просватала! У придане дає нову хату, худобини повний двір, сім заходів срібла й сім заходів золота.
Чорт із ведмедем вухам своїм не вірять, а Шкамрав продовжує:
- Ось і хусточка дала свій чарівний: як тільки накрию їм особа так утруся - усі мої бажання збудуться.
Отут уже чорт із ведмедем зізналися:
- Ми адже теж з Вирявой билися! Подивимося ще, кому прийде одружи_-те. Це ми ще посперечаємося!
- Як же ми, сперечатися будемо? - запитує кравець.
- Давайте так сперечатися, - говорить ведмідь.- Двоє будуть по черзі будинку залишатися, а третій нас лякати стане. Хто сильніше всіх зуміє налякати інших, той і одружиться на дочці Виряви, тому й хусточка чарівна дістанеться!
Говорить так ведмідь, а сам думає: "Я їх так злякаю, що втечуть вони й дорогу сюди забудуть. Недарма мене й мужики, і баби, і дітлах - усе бояться".
А чорт теж задоволений. Думає він: "Ну, нехай собі тільки залишаться, я на них такого страху нажену, що століття не забудуть: недарма навіть мого імені усе бояться".
Нема чого робити кравцю - прагнеш не прагнеш, треба погоджуватися.
Першим пішов ведмідь лякати, а кравець і рис будинку залишилися.
Ось зайшов ведмідь за кущі й давай ревіти.
Ревів-Ревів - прийнявся деревця молоді з коренем виривати. Тріск по всьому лісу пішов. Чорт злякався й праг бігти, а Шкамрав говорить:
- Не бійся: це ведмідь.
А ведмідь підійшов до самої хатинки так як зареве щосили, немов хлопців лякає:
- Ось ведмідь іде, ведмідь! Задере вас ведмідь, біжіть!
Шкамрав із чортом кричать йому з хати:
- Ну, досить тобі кричати так шуміти, адже ми не дітлах!
Так ведмедеві й не вдалося їх злякати. Пішов чорт лякати, а кравець із ведмедем будинку залишилися.
Заліз чорт на високе дерево й давай звідти дути на хатинку. Такий піднявся вітер, що сосни застогнали, дуби затріщали, осики затанцювали, а на хатинці ось-ось дах обвалиться, і вікна геть вилетять.
Злякався ведмідь, говорить він кравцю:
- Треба нам бігти, а то, чого доброго, бурячи перекине хатинку й нас задавить. А кравець тільки сміється.
- Це, - говорить, - чорт нас так лякає, не бійся!
Бачить чорт - не бояться кравець і ведмідь бури, підлетів до самого оконцу так як крикне не своїм голосом, точно баби на ребятишек:
- Дивитеся, дивитеся: чорт, чорт летить!
А кравець із ведмедем кричать йому з хатинки:
- Ну, досить тобі! Однаково не боїмося - знаємо, хто ти такий!
Повернувся чорт до товаришів - нікого не злякав.
Прийшла черга кравцю лякати ведмедя так чорта. Дочекався він ночі, побрав із собою чаплію, сковороду, зробив із двох ціпків стукалку й тихенько вийшов.
Опівночі чують чорт із ведмедем: хтось до хатинки під'їхав-не те на санях, не те на возі, стукає, гримить і у дзвіночок дзенькає. Злякалися вони. Ведмідь шепотить рису:
- Хто це? Уже не Вирява чи?
- Мабуть, вона! - говорить чорт, а сам трясеться.
А кравець підійшов до оконцу, так як брякне щосили у стукалку, так як дзвякне у сковороду, як крикне не своїм голосом:
- Виходите, виходите скоріше! Це я, Вирява, у ступі їду! Пест у мене - батіг, рогач - дуга, сковорода - дзвіночок! Коцюбою шлях розчищаю, помелом слід заметаю, ведмедя із чортом чекаю, прагну ведмедеві кості пом'яти, чортові хвіст відірвати?
Злякалися ведмідь із чортом не на жарт. Вискочили вони з хати й кинулися бігти, тільки хмиз під ними тріскотить. Біжать, біжать - назад не оглядаються. Так і втекли.
Залишився Шкамрав один, накинув собі на особу хусточка чарівна, утерся, і встала перед ним нова хата. У хаті під віконечком сидить красуня - дочка Виряви й вишиває. На крамниці коштують сім заходів срібла, сім заходів золота. Колом будинку двір новий обгороджений. Повний двір худобин.
Одружилися Шкамрав з Вирявиной дочкою й стали жити так поживати й добра наживати.