Дуболго Пичай

22-10-2016, 12:15 | Мордовські казки

У старого з бабою були два сини й дочка. Кликали дочку Дуболго Пичай. Була вона така красуня, що інший такий не знайдеш. Коли вмерли батько з матір'ю, залишилася Дуболго Пичай із двома братами. Обоє брата її дуже любили. Збирається, бувало, старший брат на полювання, вона виходить проводжати його, і брат говорить їй:

- Якщо, на твоє щастя, попадуться мені звірі й птаха, я тобі, сестриця Дуболго Пичай, куплю браслети й кільця!

Виходить Дуболго Пичай проводжати молодшого брата, і він їй подарунки обіцяє. Брати їй усе купували, що обіцяли: на її щастя, полювання завжди у них бувала вдала.

Незабаром брати один за іншим одружилися. Дружини їм попалися негарні, сварливі: щодня лаються зі своїми чоловіками й між собою живуть як кішка із собакою. З найперших днів не злюбили вони Дуболго Пичай: заздрили вони тому, що була вона першою красунею у селі, що всі, за що вона не бралася, їй вдавалося, що брати душі у ній не сподівалися. Злі баби готові були зжити її зі світла й постійно наговорювали на неї своїм чоловікам. Особливо зллилися вони на те, що брати, коли збиралися на полювання, завжди обіцяли що-небудь своїй сестрі Дуболго Пичай. Спочатку вони й дружинам своїм обіцяли, так тільки тоді їм нічого не попадалося.

Одного разу брати виїхали на полювання. Злі дружини їх і задумали погубити Дуболго Пичай.

- Ось що, - говорять, - ми зробимо: переведемо кращого вороного жеребця. Приїдуть чоловіки додому, ми й скажемо: "Ваша люба сестра Дуболго Пичай негарну справу зробила: це вона вашого доброго вороного жеребця перевела".

Як задумали, так і зробили: убили вороного жеребця.

Брати Дуболго Пичай їдуть із полювання додому, із собою всяких звірів і птахів, а сестрі своєї везуть багато гостинців. Дружини вийшли їм назустріч, плачуть у голос, кожна своєму чоловікові скаржиться:

- Ах миленький чоловік, що зробила ваша люба сестра! Вморила вона вашого улюбленого вороного жеребця... Вона не любить ні нас, ні вас: ви їй купуєте всякі подарунки, а вона тільки й помишляет, щоб зло яке-небудь вам зробити.

Брати говорять:

- Невелике лихо, що пропав наш вороний жеребець: ми знайдемо іншого такого ж доброго коня але другої такої розумної й доброї сестри нам ніде не знайти.

Не розсердилися брати на Дуболго Пичай: віддали їй усі гостинці. Дружини їх ще більше озлобилися. Зубами скриплять, думають про себе: "Як-небудь так погубимо ми тебе, ненависна Дуболго Пичай! Перестануть любити тебе брати, прив'яжуть тебе до хвоста жеребця!"

Чого тільки вони не придумували, як не наговорювали на Дуболго Пичай, тільки нічого добитися не могли.

Якось раз брати поїхали на полювання. Дуболго Пичай вийшла їх проводжати, а у самої сльози так і котяться, як великий горох. Старший брат говорить:

- Якщо, на твоє щастя, уб'ю дорогого звіра або птаха, сестриця, куплю тобі гарний подарунок! Та інший брат обіцяє їй гостинців. Цього разу брати ще вдаліше полювали: попадалося їм багато всякого звіра й усякого птаха. Довго вони полювали й залишилися ночувати у лісі. Молодший брат і говорить:

- Скажи-но мені, старший братик, тому це у мене серце сьогодні так ниє?

- У мене у самого, братик, серце не на місці.

Як би чого дурного не трапилося з нашої Дуболго Пичай! Сестра у нас добра, лагідна, як голуб, - дружини наші даремно ненавидять її. А поки брати на полюванні були, дружини їх задумала злу справу.

Старша говорить:

- Давай переведемо Дуболго Пичай хитрістю. Ти піди скоріше лазню перетопи, у великому казані віск розтопи. Коли перетопиться лазня й віск стане рідким, як вода, ти мені скажи.

Дружина молодшого брата так і зробила. Прикинулися вони добрими й ласкавими, говорять Дуболго Пичай:

- Підемо з нами у лазню, помиємося так попаримося.

Дуболго Пичай худа не чекала, пішла з ними у лазню.

У лазні невістки одна ласковее іншої: миють Дуболго Пичай, голову їй окативают.

- Голубонька Дуболго Пичай, стій гарненько: ми самі вуж тебе й вимиємо-обітремо, і голову тобі промиємо-обіллємо!

Молодша невістка говорить:

- Ну ось, ти вимилася, і волосся твої промилися, тепер востаннє облити тебе потрібно. Давай, сестриця, обіллємо Дуболго Пичай теплою водичкою!

Старша невістка принесла великий казан з розтопленим воском і вилила його на Дуболго Пичай. Дівчина відразу впала на крамницю як підкошена. Віск покрив тоненьким, як листок, шаром усе тіло Дуболго Пичай і залив їй і горло й вуха. Обрадувалися лиходійки-невістки, що позбулися нарешті від ненависної Дуболго Пичай.

Принесли вони її з лазні додому, забрали, обрядили, поклали на крамницю у передній кут. Стали вони чоловіків своїх чекати. Зі сходом сонця брати повернулися.

- Що ж, - говорять, - не зустрічає нас сьогодні наша улюблена сестриця Дуболго Пичай?

Дружини вибігли їм назустріч із голосним плачем:

- Улюблена ваша сестриця впала раптом і вмерла! Ми вас увесь вечір і всю ніч чекали й не могли дочекатися. Уже ми її без вас вимили й одягли, щоб у труну покласти. Підіть на милу сестрицю гляньте так труна їй приготуйте.

Говорять вони це чоловікам, а самі у весь голос ревуть.

Увійшли брати у хату. Дивляться-Сестриця їх Дуболго Пичай лежить на передній крамниці під білим полотном. Відкрили вони особа її. Та видасться братам, що вона їм говорить:

"Милі мої братики, захисники мої! За що погубили мене злі невістки?"

Градами покотилися у братів сльози. Зробили вони труна з негниючого дерева. Поклали у нього улюблену сестрицю свою Дуболго Пичай і відвезли у великий ліс, на перехрестя трьох доріг. Побудували поміст і поставили на нього труна. А на поміст біля труни поставили кошика із пшеницею.

Повернулися брати у сумі додому, а дружинам своїм не сказали, куди поставили труна Дуболго Пичай, хоч ті й допитувалися.

А по ту сторону великого лісу, за рікою, жила баба вдова. У неї був єдиний син, Виртяном його кликали. Був Виртян великий, сильний, гарний хлопець, працювати любив, так тільки за яку справу не прийметься Виртян - щастя у нього ні у чому немає. Тільки у одному йому везло: краще його гусаків не було ні у кого у всьому селі. Став Виртян примічати, що гусаки його вертаються додому постійно з однієї й тієї ж сторони. Думає-Ворожить Виртян: "Куди це мої гусаки ходять? Куди це вони занадилися? Дай-но я за ними постежу".

На інший день випустив він гусаків, але нікуди їх не погнав. "Пускай, - думає, - ідуть куди прагнуть, а я піду за ними".

Пішли гусаки знову у ту ж сторону, звідки верталися щодня. Ідуть гусаки, а Виртян не відстає від них. Дійшли гусаки до великої ріки, переплили на іншу сторону, і Виртян теж пливе за ними. Ледве не втопив: ріка-те дуже швидка була. Дійшли гусаки до лісу неподалік від ріки й зупинилися на галявинці. Дивиться Виртян - на тій галявинці три дороги сходяться, а на перехресті високий поміст, а на помосту коштує труна. По обидві сторони труни поставлені кошики, а з них пшениця сиплеться. Гусаки під поміст пройшли, стали пшеницю підбирати. Не довго думаючи, підняв Виртян труна на плечі й поніс додому. Дійшов знову до великої ріки й говорить:

- Якщо перепливу ріку, принесу труну до матері, нехай вона скаже, що з ним робити.

Увійшов Виртян у ріку, а вода йому тільки по щиколотку. Дійшов Виртян до середини, глянув нагору по ріці - вода зупинилася й коштує стіною; глянув униз по ріці - вода вже висихає. Тільки він встигнув вийти з ріки, знову з ревінням понеслася бурхлива вода. Приніс Виртян труна додому, показав його своєї матері. Мати веліла йому відкрити труна. Відкрили кришку труни - запахло запашними квітами. Відкинули полотно, дивляться-лежить красуня дівчина. Мати Виртяна й думає: "Ця красуня не схожа на мертву, вона немов заснула".

Бачить - горло чимсь залите по язичок; дивиться - і вуха залиті. Догадалася бабуся, що це віск, і говорить:

- Мабуть-но, синок Виртян, перетопи пожарче лазню.

Перетопив Виртян баню. Мати й говорить:

- Віднеси дівчину у лазню, поклади на полиць і піди. Я її попарю.

- Виртян так і зробив. Бабуся скинула з дівчини верхню вишиту сорочку, потім і нижню сорочку, поклала її ниць і стала парити березовим віником. Дивиться - закапав рідкий віск. Дівчина застогнала, а потім почала дихати. Бабуся зняла її з полку, поклала на крамницю, покрила білим полотном і покликала сина.

Виртян увійшов, глянув і зрадів: дівчина дихає, точно у сні. Сіл він з матір'ю близько неї. Опівночі дівчина стала дихати глибше, стала ворочатися. Потім повернулася нагору особою.

Як побачив Виртян особа її - і сам не знає, бідний, що йому робити, що говорити: такої красуні він ніколи й ніде не бачив. А дівчина відкрила очі, глянула перед собою й промовила:

- Милий братик!..

Вона прийняла Виртяна за брата, так побачила, що це не брат.

Коштує Виртян перед дівчиною, дивиться на неї, не може очей відвести. Дівчина знову відкрила очі, стала з бабусею й Виртяном розмовляти, стала запитувати, як вона потрапила до них. Вони їй усе розповіли. Потім Дуболго Пичай одяглася, нарядилася, пішла з ними у хату. Про себе вона їм нічого не сказала.

- Нічого я не пам'ятаю, - говорить. Після того як Дуболго Пичай у них поселилася, за що Виртян не візьметься - усяка справа у нього спориться. Та назвав він дівчину Уцяской, що значить "щастя". А коли він одружився на ній, ще краще стали жити.

Одного разу Дуболго Пичай сидить під вікном а бачить - підходять уводити, увести до ладу хаті дві людини. Вона їх відразу довідалася: це були її рідні брати, тільки не такі, як колись, - змучені, обірвані; на одязі заплатка на заплатке, діра на дірі. Як побачила їх Дуболго Пичай, сльози у неї закапали - кап-ноп!

Підійшли брати під вікно, поклонилися їй у землю й просять:

- Пошкодуй ти нас, господарка! Нагодуй, напайки бідних людей.

- Увійдіть! Розповідайте мені, де ви були, куди ходили, що бачили, - говорить Дуболго Пичай. Увійшли брати, говорить один іншому:

- Дивися, як господарка на сестру нашу Дуболго Пичай схожа! Якщо б не знали ми, що сестриця наша вмерла, подумали б, що це вона.

А Дуболго Пичай нагодувала, напоїла їх, перетопила для них гарячу лазню. Прийшли брати з лазні, подякували добрій господарці за привіт, за пещення й зібралися було йти, а Дуболго Пичай не відпускає їх.

- Куди, - говорить, - ви проти ночі підете? Ночуйте краще у нас. Та чоловік мій скоро з полювання повернеться. Він вам обрадується: він любить послухати оповідання мандрівників.

Брати залишилися у неї ночувати. Скоро повернувся з полювання Виртян і говорить Дуболго Пичай:

- Дивися, як багато я дичини настріляв! Усе на твоє щастя попалося.

Привітався він з перехожими й став з ними розмовляти. Старший брат зітхнув важко й початків розповідати:

- Та ми, ушанований хазяїн, минулого так само щасливі й багаті, як ти. Добре ми жили, була у нас сестра, Дуболго Пичай її кликали. Ми обоє eе любили найбільше на світі. Ми не бачили дівчат гарніше її, а розум сестри був ще краше особи... Вона, ушанований хазяїн, схожа була особою на твою дружину. Погубили її наші лиходійки-дружини! Як перевели вони нашу улюблену сестрицю, ми дотепер не знаємо. Після її смерті за що ми не приймемося, ні у чому у нас удачі немає! Так ми й зубожіли, розорилися зовсім і ходимо по миру...

Не закінчив оповідання брат Дуболго Пичай - заплакав, і у іншого брата сльози рікою полилися.

А Дуболго Пичай не витримала, дивлячись па горі своїх братів, і теж гірко заплакала. Дивиться на них Виртян - не знає, що робити, і теж загорював.

Поплакали вони, потім заспокоїлися небагато, отут Дуболго Пичай і сказала їм:

- Братики мої милі, адже я сестра ваша рідна - Дуболго Пичай! Виртян мене врятував, повернув до життя знову. Залишайтеся жити з нами!

Обрадувалися брати, що знайшли свою любу сестру, і стали вони жити всі разом дружно й щасливо.

Зараз ви читаєте казку Дуболго Пичай