У далекі часи жили-минулого лиса, олень і ворон. Щодня зранку вони відправлялися у різні сторони на пошуки їжі, а ввечері знову збиралися разом і розповідали один одному, де чому можна поживиться. Одного разу лисиці не повезло: цілий день шукала вона видобуток, але так нічого й не знайшла. Та позаздрила голодна лисиця оленеві: той усюди знаходив траву й завжди вертався додому ситий. Розв'язала лисиця погубити оленя й говорить йому:
- Послухай-но, олень, знаю я на заході одне велике пасовище. Трава там смачна-пресмачна. Ступай завтра туди, і ти наїсися до відвалу. Повірив олень і на інший день пустився у шлях. Ішов він, ішов і прийшов у полі, де росло густе жито. Але поласувати йому так і не вдалося - він відразу ж потрапив у пастку. Увечері лисиця й ворон повернулися додому, а оленя немає й немає. Затурбувався ворон і запитує лисицю:
- Куди це наш олень запропастился?
Показала йому лисиця на пасовище. Прилетів ворон на житнє поле, бачить: олень у пастці. Ворон і говорить йому:
- Я полечу до хазяїна поля, сяду на його юрту й закричу: "Готов мотузку!" Старий відразу прибіжить до тебе, а ти лежи й не ворушися. Він подумає, що ти неживий, звільнить тебе з пастки, а сам сяде поруч покурити. Тоді ти підхоплюйся й біжи що є сили.
Полетів ворон до юрти, де жив старий, і закричав: "Готов мотузку, олень у пастці!" Вискочив старий з юрти, кинувся у поле. Бачить: лежить прекрасний олень і не шелохнется, немов мертвий. Зрадів старий гарному видобутку, відкрив капкан, потім утер піт з особи й сіл покурити. Отут олень підхопився й пустився навтьоки. Старий залаявся, знову насторожив пастку й поплівся додому ні із чим, проклинаючи себе за неуважність.
А лисиця чекає-пожде: олень із вороном усе не вертаються. Розв'язала вона піти у поле: либонь удасться поживиться оленячим потрухом. Та й догодила у пастку!