Навесні паслися на пасовище козел і маленьке цапеня. Вони всюди ходили разом, і старий козел дбайливо вибирав для цапеняти місця з ніжною весняною травичкою бараняче вушко, яка біліла першими квітами й видалася плямами снігу на жовтій ще степу.
Коли вони вискубали всю травичку, старий козел сказав цапеняті:
- Ти побудь тут, а я піду пошукаю гарних пасовищ. Ось тобі бубонець.
Якщо з тобою приключиться лихо, дзвони у нього.
Із цими словами козел повісив йому на шию бубонець, мідний, круглий, із прорізом і візерунком, попрощався із цапеням і пішов.
Не встигнув він відійти далеко, як почув дзенькіт бубонця. Козел злякався,
Що на цапеня напали вовки, і швидко побіг на виторг. Прибіг і бачить:
Ніяких вовків немає.
- Що з тобою? - злякано запитав козла. - Чому ти кликав на допомогу?
- Муха села на ногу, зжени її, - відповідало цапеня. Побранил його козел і пішов.
- Не дзвони без нестатку! - сказав він йому на прощання.
Але не встигнув він зникнути, як знову пролунав дзенькіт бубонця, і козел побіг назад. Прибіг, а цапеня коштує й очей замружило.
- Що з тобою? - запитує його козел.
- Смітинка у око потрапила, - відповідає цапеня, - вийми її! Вийняв козел смітинку й говорить:
- Ну, я йду, а ти не дзвони по дрібницях. Однак ледь він зник за близьким пагорбом, як знову почув дзенькіт бубонця.
Іти або не йти? - подумав козел, але Усе-таки не витримав і побіг. Прибігає, а цапеня преспокійно коштує, торішню травичку пощипує.
- У чому справа? - запитав козла. - Невже ти п'ять по дрібницях дзвонив?
- Суха трава пристала до боку, стряхни її, відповідає цапеня. Розсердився козел.
- Та сам стряхнеш! - говорить. - Не смій мене більше різними глупостями тривожити!
Та пішов.
Довго, довго бродив він за горою, вибираючи пасовище. Утомився й приліг
Відпочити. Тільки стало ока закривати, бубонець знову задзвонив. Напевно по дрібницях дзвонить, - подумав козел і закрив очі.
Але бубонець дзвонив усе тривожніше, а незабаром і собаки загавкали.
Що б це могло бути? - подумав козел і кинувся бігти.
Прибігає й бачить - собаки женуть вовка, а цапеня коштує й тремтить від страху: ледве не з'їв його вовк.
Подивився на нього козел і говорить:
- Щастя твоє, що собаки вчасно підбігли, а то пообідав би тобою вовк.