Жила на світі сорока, і було у неї гніздо на осиці. Лежало у тому гнізді сім зелених яєць. Одного разу підійшла до осики лиса й просить:
- Дай мені одне яйце, сорока. Я ere знімання.
- Нізащо не дам! - крикнула сорока.
- А коли так, я розбіжуся й осику твою поламаю, пил стовпом пущу! Перелякалася сорока й віддала крутійці одне яйце. Занадилася лисиця ходити
До сороки щодня й щораз одержувала по зеленому сорочому яйцю. Ось залишилося у гнізді одне-єдине яйце. Пригорюнилась сорока, заплакала. Раптом, звідки не візьмися, мишка вискакує.
- Чому ти плачеш? - запитує вона у сороки.
- Як же не плакати? - відповідає сорока. - Занадилася до мене лиса ходити так яйця випрошувати. А не даси, - говорить, - я розбіжуся й осику твою поламаю, пил стовпом пущу! Усі яйця з'їла, останнє залишилося.
- Не віддавай лисиці яйце, - радить миша. - А стане грозити осику поламати так пил стовпом пустити, скажи на це: Де ж у тебе рога, щоб осику поламати? Де жеу тебе копита, щоб пил стовпом пустити? Лисиця запитає, хто, мол, навчив тебе так відповідати, а ти скажи: Сама думала, думала та й придумала.
Шаснула миша у нору, а отут і лисиця з'явилася.
- Віддавай мені яйце, сорока, я його знімання! - зажадала вона.
- Нізащо не віддам!
- А коли так, я розбіжуся й осику твою поламаю, пил стовпом пущу!
- Де ж у тебе рога, щоб осику поламати? Де ж у тебе копита, щоб пил стовпом пустити? - мовила сорока.
- Хто навчив тебе так відповідати? Говори! - зажадала лиса.
- Сама думала, думала та й придумала.
- А ось не скажеш правду, пущу я у хід усі свої тринадцять хитростей, жваво тебе знімання! - пригрозила лиса.
Перелякалася сорока й показала на нору, у яку сховалася миша. Сіла лисиця у норки й ну кликати миша.
- Ніколи мені, лисиця, - відповідала миша, - я зерно від плевел очищаю. Почекала небагато лиса й знову кличе мишу. Та висунула голову.
- Якщо у тебе голівка така гарненька, представляю, яка грудки! - розчулено проспівала лисиця. Миша висунулася по груди.
- Гарні грудки! А який хвостик! Миша висунула хвіст.
- Що за хвостик! - викликнула лисиця. - У гарненької мишки й хода, вірно, незвичайна?
Вискочила миша з нори й вуж готова була пройтися неспішно, так так і догодила у лису пащу. Сказала миша:
- Твоя побрала. Тільки знай: якщо будеш їсти мене, зімкнувши щелепи, ніякого смаку не відчуєш. Інша справа, коли рота ширше роззявиш! Лисиця ласун відома! Роззявила вона впасти, а миша скік звідти й була така!