Жив на світі веселий, хитрий бадарчи. Ішов він по степу, зустрів арата. Іде арат сумний, у руках хвіст кінський тримає.
- Чому сумний? - запитує бадарчи.
- Нещастя у мене, - відповідає арат. - Вовки останній коня загризли, один тільки хвіст залишили. Пропаду я без коня!
- Давай мені хвіст, - говорить бадарчи, - і чекай мене тут. Буде у тебе кінь краще колишнього.
Віддав арат бадарчи кінський хвіст, сам залишився у степу чекати, що далі буде. А бадарчи пішов у один хот-айл, де стояла юрта жадібного й нечесного нойона. Недалеко від юрти знайшов бадарчи лису нору. Застромив він хвіст у цю нору, сам сіл поруч, двома руками за кінець хвоста тримається. Небагато посидів, - мчиться повз нойон на скакунові своєму кращому. Побачив нойон бадарчи, осадив коня, запитує:
- Що робиш, навіщо за хвіст кінський тримаєшся? Відповідає бадарчи:
- Пустив я тут пастися коня, а вона пішла у цю нору. Добре, що встигнув схопити її за хвіст, а то б втратився свого коня. Ось відпочину зараз небагато й витягну його з нори.
- А що у тебе за кінь? - запитує жадібний нойон. - чи Добре бігає?
- Сім раз за день обвозить мене мій кінь навколо землі! Грива у нього,
Як сніг на гірських хребтах; від бігу його ламаються стремена; між вухами його можна укласти десять верблюдів; коли дибки стає, чубчиком хмар стосується!
Затрясся від жадібності нойон, зіскочив на землю, штовхнув бадарчи, сам за хвіст вчепився.
- Хто тобі дозволив, - кричить, - пасти свого коня у моєї юрти? Убирайся звідси зараз же! Говорить бадарчи:
- Я собі ноги стер. Не можу пішки ходити.... - Добре! Давай я потримаю хвіст, а ти сідай на мій коня - і щоб я більше не бачив тебе біля моєї юрти! Убирайся!
Умчався бадарчи на скакунові нойона у степ. Там він віддав коня бідному аратові, а сам пішов далі.
Опівдні зустрів він одного багатія. На голові у багатія казан стояв з м'ясом. Ця людина такої жадібний був, що, ідучи з юрти, завжди забирав їжу із собою: боявся, що хто-небудь з'їсть без нього. Побачив багатій бадарчи, став над ним сміятися:
- Ти, говорять, спритно вмієш обманювати різних дурнів. А розумної людину тобі ніколи не обдурити. Спробуй-но, обдури мене!
- Не до обманів мені, - відповідає бадарчи. - Усе небо горить, а ти не бачиш!
Глянув багатій на небо, - казан у нього з голови впав і розбився. А бадарчи сказав:
- Виходить, і ти дурень, раз я тебе обдурив.
Сказав так і пішов далі своєю дорогою. Незабаром зустрівся йому один хан.
- Ти хто такий? -запитує хан. - Де твоя юрта, що вмієш робити?
- Немає у мене юрти, - відповідає бадарчи. - А робити можу усе, що захочу. Розсердився хан:
- Навіщо брешеш! Я хан, і те не можу робити усе, що захочу. А бадарчи говорить:
- Ти не можеш, а я можу!
- Коли так, - говорить хан, - зроби, щоб я зліз зараз із коня.
-Твоя правда! - відповідає бадарчи. - Не можу я змусити хана злізти з коня. Зате, якщо ти зстрибнеш на землю, я змушу тебе підхопитися назад у сідло.
- Ану ж бо, спробуй, змусь! - сказав хан і зліз із коня.
- Ось бачиш, - засміявся бадарчи, - ти праг, щоб я змусив тебе злізти з коня, я це зробив: ти стоїш на землі!
- Ну, більше ти мене не обдуриш! - крикнув хан і підхопився на коня.
- А тепер я й друга своя обіцянку виконав - змусив тебе знову сісти на коня, - сказав бадарчи й відправився далі мандрувати.