Казка-нозкою, минуле-минуле-минуле-минуле.
Не трапся усе це - Не пішла б поголоска по світлі.
Жили-Минулого мужик так баба, і була у них дочка прекрасна, як ранок ясний, моторна - на всі руки майстриня й жвава, як весняний вітер. Кому траплялося побачити, як трудяться її руки, як горять її ока, як полум'яніють еа щоки, тому западала вона у душу на усе життя; а у тих, хто помолодше - серце починало сабоніше битися.
Одного чудового дня побрала вона два глечики й відправилася до колодязя по воду. А як наповнила глечики, захотілося їй відпочити на зрубі колодязя. Раптом побачила дівчина стеблинка васабока. Недовго думаючи, зірвала його, понюхала й від заходу васабока зачала дитину.
Прийнялися батьки дівчину до того сварити так паплюжити, що світло їй став не милий, і вирішила вона втекти куди ока. дивляться. Зібралася тихенько від усіх, пішла - і слід її простиг.
Зі страху так від образи горючої йшла дівчина і йшла без роздиха, поки дійшла до лісу дрімучого й наткнулася там на печеру. Подумала вона відпочити у печері й тільки поріг переступила, а назустріч їй виходить, покахикуючи так покряхтивая, старий-престарий дід.
- Що ти за людей і як сюди потрапила? - запитує її старий, піднімаючи милицею навислі на очі брови.
Заплакала дівчина, застогнала так потім і розповіла, що так як трапилося й чому вона у його печері опинилася.
Почув старий її оповідання, утішив теплим словом і вмовив пожити у його печері.
Так вони й жили, дівчина горі своє тішила, а дід - старість. Ранками до печери підходили три кози. Старий доїв їх, і цим вони годувалися. Ось пролетів час, і дівчина народила хлопчика. Викупали вони його у ранковій росі, щоб ніяке зло до пеку не пристало, провели над ним вогнем і залізом, щоб непошкодженим міг пройти крізь усякі тяготи й завжди залишався б чистим і ясним,, як сонечко червоне. Потім мати прочитала заклинання, щоб він був відважним, а дід пошарив по темних кутах печери, дістав палаш і палицю, що залишилися йому від днів молодості, і подарував кх дитині, щоб служили йому службу добру, Не багато на хрестинах пили так ялини, зате було багато радості й веселощів, і побажали вони хлопчикові щастя у житті. Нарік його дід іменем Васабоок, від стеблинки васабока, а мати ще додала ім'я Фет-Фрумос. Дуже вже гарним видався їй син дорогоцінний. Виріс Васабоок Фет-Фрумос, почав ходити на полювання далеку, по кодрам і дібровам до заходив усе далі й далі.- скільки очей бачить. Одного разу дійшов Васабоків до однієї долини й, як глянув удалину, - здалося йому, начебто бачить велике зелене сзвро, у якому сонце купається. А як підійшов ближче, те побачив палац із чистого золота й перлів, що сіяли над безкрайнім зеленим лісом, густим, точно щітка. Уперше у житті побачив він красу таку й, поправивши за поясом палаш і палицю, направився прямо до палацу. Ішов він недовго й ось переступив поріг палацу. Вікна й дверей - відкриті, але
Ні у палаці, ні близько нього не видне ні однієї живої душі. Пройшов він по всьому палацу зі спокою у спокій, вийшов у двір, знову оглянувся навколо - нікого. Та раптом чує Васабоок: загудів ліс, затріщали дерева. Отут вийшли з лісу семеро драконів престрашних:
Голови цапині, копита ослині, пасти вовчі, глазища, повні жовчі. Як побачили Васабока Фет-Фрумоса, кинулися до нього. Але Васабоок оголив палаш і тільки хто з них ступне за поріг, він його - тюк! - і голова із плечей геть. Покотилися голови по підлозі, точно зрубана капуста. Так він одного за іншим обезглавив шістьох драконів. А як зайшов сьомий, не побрав його палаш.
Бив його Васабоок вістрям і плиском по шиї, по голові, колов у саме серце - ні у яку. Тоді Васабоок Фет-Фру-Мос схопив свою палицю. Закрутився дракон і став відступати, раз у раз головою на стіни натикаючись. Добіг до дев'яносто дев'ятої кімнати й сховався у кам'яній ступі. Замкнув його Васабоок, поклав ключ за пазуху й, задоволений тим, що добру справу зробив, пішов геть.
Повернувся він з радістю великої у печеру й говорить матері:
- Відтепер, мама, будемо жити у іншому місці, залишимо печеру. Знайшов я великий і прекрасний палац.
Обрадувалася мати, пішла з Васабоком у палац, із золота й перлів зроблений, і зажили вони там хазяїнами.
- Ось, - мовить Васабоок Фет-Фрумос, - усе це наше. Але дивися, нізащо не відкривай двері у останню кімнату; там ще один дракон залишився.
- Будь спокійний, синок! Уже коли праг він з'їсти тебе, то я зумію тримати двері на замку.
Побрала мати ключ, зав'язала у хустку десятьма вузлами й так сховала, щоб його повік ніхто знайти не смог.
Стала тепер життя обсипати їхнім добром так благом, немов з рога достатку. Та будинок у них був чудовий, і полювання багате, і краса небачена окрест.
Пожили вони так не рік і не два. Так ось, так само як вага-. на часом негаданно-неждано ласкаве тепло приносить, так, буває, і бури раптом на землю обрушуються, готові розірвати її у жмути.
Сім-Те драконів родом були з іншого царства. Виростила їх там стара відьма Клоанца, чорна, як смола, і така злюща, що від одного її погляду земля вигорала. Чекала вона скільки чекала драконів, а як побачила, що їх немає довше звичайного, зле передчуття обпалило їй серце. Заметалася Клоанца, точно змія на багатті, і у страшному сказі помчалася до їхнього палацу подивитися, у чому справа.
Отут відьма довідалася, яка доля осяглася драконів, - за голову схопилася.
У нестямі від люті кинулася вона на матір Васабока, вирвала у неї ключ, схопила за руку й що було сили жбурнула у підвал; а потім визволила дракона й стала з ним рада тримати: як Васабоку помститися, життя його розв'язати.
- Виклич його на битву.
- Боюся, - говорить дракон. - Удар у нього куди важче мого. Я б так розсудив: краще нам піти звідси по доброму, на очі йому не попадатися, а то не минути лиха ні мені, ні тобі.
- Коли так, покладися на мене. Доведу я його до того, що він у нору зміїну полізе, сам смерті шукати буде.
Сказавши це, сховала вона дракона, а сама закружилася вовчком і прийняла вигляд матері Васабока Фет-Фрумоса. Потім прикинулася, начебто страждає й мучається хворобою тяжкої, і стала його чекати.
Пройшов день, пройшли два, і повернувся Васабоок Фет-Фрумос із полювання. Ледь він поріг переступив, відьма прийнялася стогнати й голосити:
- Горі мені, хлопчик мій, пішов ти - точно у воду канув, не подумав скоріше додому повернутися. А я занедужала важко, і нікому було мені на допомогу прийти. Була б у мене хоч крапля пташиного молока, я б відразу хворість прогнала й наноги встала.
Із сумом великої вислухав Васабоок Фет-Фрумос звістка про тяжку недугу матері, побрав глечик і, обнадіявши матір, що скоро повернеться, пішов шукати пташине молоко.
Ішов він, ішов по горах, по долах і дійшов нарешті до якогось палацу. Постукався у ворота, а із за них голос дівочий лунає:
- Коли добрий ти людей - заходь, коли худий - проходи, а то у мене є пес із залізною вовною, зі сталевими зубами. Увійдеш ненароком, у жмути розірве.
- Добра, добра людина, - відповів Васабоок Фет-Фрумос.
Відчинилися перед ним ворота, побачив він будинок з відкритими навстіж дверима й вікнами й увійшов.
У будинку тому побачив він дівицю небаченої краси.
- Що привело тебе у наші краї, добрий молодець, - запитала його дівиця.
- Пташине молоко шукаю, - відповів молодець.
- Як живу на світі, не чула я ні про їжу такий, ні про такий
Зілля. Але тому що ти добра людина, зроблю і я тобі добро - довідаюся. Трохи пізніше відправлюся до мого брата - Красну-Сонечку, він-те знає, де що перебуває на світі.
Ось як потрапив Васабоок Фет-Фрумос до Иляне Косинзяне, сестрі Сонця. Попозднее, коли звалила подорожанина утома, пішла Иля-На Косинзяна до брата й стала його розпитувати:
- Не чи знаєш, братик, де можна знайти на світі молока пташиного?
- Далеко, сестричка, далеко звідси молоко пташине. Багато тижнів треба йти туди - усе на схід, до Мідної гори. Але добути його однаково не можна, тому що птах ця - чудовисько небачене, кожне крило у неї, точна хмара, а як піймає кого поблизу, так і тягне до себе у гніздо й віддає пташенятам на розтерзання.
Жалість і страх охопили сестру Сонця при думці про долю подорожанина, який ішов на неминучу загибель, і розв'язала вона допомогти йому. Ранком вивела вона зі стайні коня двенадца-тикрилого й віддала Васабоку.
- Побери, добра людина, коня, послужить він тобі службу добру, з лиха виручить. Так чи випаде тобі удача, чи немає, а по дорозі назад до нас загорни. Хотілося Васабоку Фет-Фрумосу серце своє покласти до ніг цієї привітної й прекрасної дівиці. Віддячив він її гаряче, підхопився на коня й рушив у дорогу-дорогу. Їхав він, їхав через гори, через доли, по стежках таємним, по лісах безкрайнім, поки побачив удалині щось начебто мідного вала. Став наближатися, а вал усі ріс так ріс, у гірку переріс, а з гірки - у величезну гору. Коли опинився Васабоок у підніжжя Мідної гори, то побачив, що вона вершиною небо підпирає. Таку гору не часто побачиш! Оглянув Васабоок Фет-Фрумос гору, зміряв її поглядом від підніжжя до вершини й тільки тоді помітив високо у небі величезний птаха із крабоми, точно хмари.
Тоді Васабоок Фет-Фрумос натягнув поводдяй погнав коня нагору. У мить виявився на вершині гори. Глянув він і таке диво побачив: сидять у мідних гніздах пташенята, що ще не оперилися, кожний завбільшки з буйвола, і від голоду виють навперебій. Оглянувся Васабоок Фет-Фрумос навколо й, знайшовши рассщелину у мідній скелі, сховався у ній разом з конем. Небагато часу пройшло, прилетів птах, стала облітати гнізда, пташенят пташиним молоком напувати. Підлетів птах до гнізда, поблизу якого сховався Васабоок Фет-Фрумос, а той, набравшись сміливості, простягнув глечик, і птах налив у неї молока. Отут він підхопився на коня й погнав - давай бог ноги. Пташеня знову завило від голоду, а птах оглянувся й побачила Васабока. Кинулася вона за ним слідом, точно дух нечистий, але наздогнати не змогла. У неї-те була тільки одна пара крил, а у коня Васабока шість пар, ось він і летів куди швидше. По дорозі назад поїхав він знову через гори, через доли, по стежках таємним, по лісах безкрайнім, поки добрався до Иляни Косинзяни. Та його радушью зустріла й запросила залишитися передохнути. Поїв, попив Бази-Лик Фет-Фрумос і спати влігся, а Косинзяна, знаючи, як обстоят справи, сховала пташине молоко й замість нього налила у глечик коров'ячого.
Прокинувся Васабоок Фет-Фрумос і, побравши свій глечик, мовить:
- Добра ти до мене, сестриця, добре мені почивати у тебе у будинку, так краще буде у шляху-дорозі-дорозі. Мене адже матінка хворіючи чекає не дочекається. А Косинзяна йому у відповідь:
- Що ж, витязь, доброго тобі шляхи, та й до нас інший раз не забудь зайти.
Поклонився їй Васабоок Фзт-Фрумос, розпрощався й виїхав. Під'їхав до палацу, відьма вовчком закрутилася, начебто хто вогненними стрілами її простромив - учуяла. Кинулася у постіль, застогнала, заохала, начебто й насправді при смерті:
- Добре, що ти повернувся, син милий. Ох і довго ж я тебе чекала! чи Приніс мені ліки?
- Приніс, - відповів їй Васабоок Фет-Фрумос і простягнув глечик. Відьма приклала глечик до рота й усе молоко вилакала.
- Спасибі, милий синок, тепер начебто легше стало. Потім уляглася вона спати, так тільки око не зімкнула, усе думу думала: куди б його послати так, щоб і спомину не залишилося. Подумала скільки подумала так раптом прикинулася, начебто прокидається ще більш стражденної, заворочалася, застогнала:
- Ох, син мій милий, знову мене хвороба скрутила. Та снилося мені, начебто видужаю, коли поїм м'яса дикого кабана.
- Що ж, піду я, мама, роздобуду такого м'яса, тільки б ти видужала.
Підхопився він на коня й пустився у шлях-дорогу-дорогу. Їхав, їхав, поки знову не приїхав до Иляне Косинзяне.
- Ради гостям?
- Рада, з дорогою душею ухвалюю.
Присів він відпочити й став розповідати Косинзяне, яке нове лихо на нього обрушилася.
- Не чи знаєш, де б мені знайти дикого кабана? Знову мою матінку хворість здолала, і говорить вона, що тільки м'ясо дикого кабанчика її врятувати може.
- Я-Те не знаю, але ти поки відпочинь, а ввечері я випитаю у брата мого, Сонця. Він вуж напевно знає, йому там, нагорі, усе видне й усе ведене. Залишився Васабоок Фет-Фрумос ночувати, а надвечір, уклавши промені свої на спочинок, прийшов відпочити й брат Иляни.
Пішла Косинзяна до Сонця, стала до нього милуватися так вивідувати:
- Чула я розмова про диких кабанів; не чи знаєш ти, у якому краї світла вони водяться?
- Далеко, сестриця, далеко звідси, усе на північ шлях, за квітучим полем чистим, у великому лісі тінистому.
- А як там дістати кабана, щоб присмажити?
- Ніяк цього зробити не можна, сестриця. У ті кодри, де вони живуть, і промені мої пробитися не можуть, не те що нога людини. Я й те бачу їх тільки опівдні, коли вони виходять на опушку у болоті повалятися. Зуби у них гострі, хто б не підійшов - роздеруть у жмути.
Іляна Косинзяна слова ці передала Васабоку, а той, знаючи тепер куди шлях тримати й що чекає його спереду, сіл на коня й виїхав. Їхав він, їхав через гори, через доли, через ріки і яри, проїхав поле чисте й доїхав до лісу тінистого. Заїхав він у ліс, а там тьма така, немов у пеклі. Злетів кінь, підняв його вище найвищих дерев, і отут Васабоок побачив болото, про який говорила емукосинзяна.
Сонце саме підходило уводити, увести до ладу полудню, у лісі пролунало голосне рохкання, і стали виходити кабани у бруді повалятися. Виглядів собі Васабоок славного кабанчика, під-вистачив його, звалив на коня й давай бог ноги. Як схопляться кабани й ну за ним гнатися - піймати норовлять, землю їдять. Не будь у Васабока Фет-Фрумоса коня такого жвавого, довелося б йому тут костьми лягти. Урятував його швидкий біг коня від гострих іклів звірів лютих. А тепер кінь під ними відіграв, сам Васабоок Фет-Фрумос пісні наспівував, радів, що й ця справу довів до благополучного кінця.
По дорозі назад загорнув він знову до Иляне Косинзяна й, як колись, зупинився у неї передохнути. Сестра Сонця замінила його кабана простим, домашнім поросям, я потім, не подаючи виду, привітно проводила у дорогу-дорогу.
Повернувся Васабоок Фет-Фрумос додому. Побачила його відьма й так зубами заскреготала, що іскри посипалися, так відразу побрала себе у руки й зустріла його, причиняючись смертельно хворій:
- Ох, син милий, спасибі, що довелося ще один раз побачити тебе. Затримався б ще небагато, не застав би мене у живі. Забий скоріше кабана й дай мені м'яса покуштувати.
Васабоок Фет-Фрумос заколов кабана, засмажив на вугіллях, підрум'янив гарненько й дав їй покуштувати.
- Ось тепер начебто легше стало й у очах посвітліло, - прикинулася відьма, начебто оживає. А коли з'їла всі, знову заохала, ще пущі колишнього:
- Ох, син милий, бідний мій хлопчик, сьорбнув вуж ти горя у дорогах далеких, але коли прагнеш, щоб я й насправді від хворості позбулася, поїдь ще один раз. Знову мені гірше стало й, коли не привезеш мені живої й мертвої води, не вирвеш із пазурів смерті.
- Так я поїду, мама, - відповів Васабоок Фет-Фрумос і пустився у дорогу-дорогу.
Їхав він, їхав, приїхав до Иляне Косинзяне й став гірко ремствувати:
- Ніякі зілля матері моєї не допомагають, і веліла ока мені привезти мертву й живу воду. Не чи знаєш ти, де воду ту шукати, якими шляхами дістати?
- Перегоди малість, відпочинь, може, допоможу я тобі й насій раз. Пішла вона надвечір до брата своєму, який тільки-тільки присів з дороги.
- Братик Сонце, тобі з неба вся земля видна, не чи знаєш ти, у якому краї протікає мертва й живаючи вода?
- Далеко, сестриця, далеко звідси, за тридев'ять земель, за тридев'ять
Морів, у Володарки полів. Але скільки людей за цією водою не ходило, ніхто живим не повернувся, тому що коштує там на рубежі дракон лютий. Зайти у царство дає, а вийти - не пускає. Мало того, що випиває воду, а й сміливців вирішує життю.
Довідався Васабоок Фет-Фрумос, куди йому шлях тримати й що чекає його спереду, але не піддався страху, а тільки поправив палаш і палицю за поясом, розпрощався з господаркою й, підхопившись па коня, поїхав. Шлях був довгий, їхав він без перепочинку, моря об'їжджав, рубежі вважав. Проїхав він так тридев'ять морів, тридев'ять земель і добрався до чудового царства. Принадності землі тут були у три рази прекрасніше. Ніде ні єдиної сухої гілочки, ні єдиної полеглої травинки. Усі бурхливо росло, пишно цвіло, багато плодоносило. Ішов він по царству - душу від усього баченого раділа - і дійшов до двох скель, на яких били два ключі. "Ось вони, ключі, які мені потрібні", - подумав Васабоок Фет-Фрумос і, щоб упевнитися, піймав метелика, розірвав його у жмути, потім занурив у воду одного ключа, і метелик склеївся, як був, занурив у воду іншого, і метелик ожив. Зрадів богатир, набрав у дві баклаги води із ключів і повернув у дорогу назад. Але ледь він добрався до рубежу царства, як дерева навколо затріщали, немов від бури, небо стемніло, і виріс перед ним, зло помахуючи хвостом, дракон десятиглавий.
Васабоок Фет-Фрумос схопив у одну руку палицю, у іншу палаш і, тільки дракон простягнув до нього одну з голів, ударив по ній палицею й палашем
Відрубав. Із другою головою теж так, із третьої теж... Побачив дракон, що кінець його близький, здійнявся до неба; але кінь богатиря злетів ще вище. Відрубав Васабоків Фет-Фрумос усі десять голів і повалив дракона додолу. Тепер він безперешкодно поїхав далі й прибув до Иляне Косинзяне. Після битви тяжкої й шляху далекого приліг Васабоків Фет-Фрумос відпочити, Іляна Косинзяна побрала та й підмінила йому фляги, поклавши такі ж, тільки наповнені ключовою водою.
Васабоку Фет-Фрумосу й у голову не прийшло запідозрити, у чомусь Иляну Косинзяну, яка йому стільки раз допомагала. Відпочив він гарненько, осідлав коня й поїхав додому.
Як побачила його відьма, з особи почорніла, землистої стала. Від злості й досади серце у неї налилося отрутою. Випила вона води, прийшла небагато у себе й знову стала перебирати у думках усі способи, якими можна Васабока Фет-Фрумоса змести з особи землі.
Давши йому передохнути небагато з дороги, покликала його відьма й, пестячи, мовила:
- Милий син Васабоок, як ходив ти по шляхах-дорогам, поистратил, мабуть, міць. Ну-но подивимося, чи порвеш ти ось цю шовкову мотузку? Та, діставши мотузку шовкову, обв'язала його нею.
- Ну-но поднатужься, милий, подивимося, не чи розсіяв ти міць свою по білу світу, по дорогах неходженим.
Напружився Васабоок Фет-Фрумос і розірвав мотузку у жмути.
- А тепер давай-но подивимося, чи порвеш ти дві мотузки. Порвав Васабоок і дві мотузки.
- Є ще, є силушка молодецька. Так подивимося, чи вся вона залишилася. Та, сказавши це, обплутала його відьма трьома мотузками шовковими. Піднапружився Васабоок Фет-Фрумос, рвонув - нічого не вийшло; піднатужився ще раз - важко здавили мотузки йому м'яза; втретє зібрав він усі свої сили і як рвонеться - урізалися йому мотузки шовкові у тіло до самої кістки, а цілі залишилися.
Від радості стара Клоанца закричала:
- Агов, дракон, де ти там сховався, біжи сюди, оброби з Васабоком Фет-Фрумосом.
Дракон заіржав від радості, покинула своя схованка й, схопивши палаш, порубав Фет-Фрумоса, що твою капусту. Потім зібрав усі шматочки у рвані десаги, перекинув через сідло, відстьобав коня батогом і, радіючи, крикнув:
- Гей, кінь дурний, де возив живого, повези й мертвого.
Помчався кінь, точно примара, земля під копитами загуділа, і направив свій біг туди, де виріс, де його годували й пестили: прямо перед палацом Иляни Косинзяни зупинився.
Косинзяна вийшла на поріг, але побачила не подорожанина, що побажав відпочити з дороги, а коня свого у милі й у плямах крові. У горі кинулася вона до коня, зняла десаги й довідалася у них останки Васабока Фет-Фрумоса.
- Гей-Гей, бідолаха, ось якою смертю вони тебе вбили, - запричитала вона
І стала складати шматок до шматка, поки не склала Васабока Фет-Фрумоса таким, яким був він колись.
Зробивши це, побігла у комору, принесла мертву й живу воду, порося дикого й молоко пташине. Де не вистачило шматків тіла Васабока, склала вона по шматочкові м'яса кабана, потім закропила мертвою водою, і всі шматочки срослись, обмила живою водою, і богатир воскрес. Зітхнув Васабоків Фет-Фрумос важко:
- Ох, і довго ж я спав.
- Егей, милий мій, спати б тобі вічним сном, коли мене б тут не
Було, - відповіла йому Іляна Косинзяна й піднесла до його вуст глечик із пташиним молоком.
Васабоок Фет-Фрумос випив молоко, і з кожним ковтком сил набирався. А як випив усі, таким могутнім став, яким не був ніколи раніше. Скелю кремінну міг би одним ударом палиці у порошок роздрібнити. Піднявшись із землі й стряхнувши із себе слабість, згадав Васабоок Фет-Фрумос, як поглумився над ним дракон, схопив палаш і помчався до палацу.
Дійшов до палацу й бачить: сидить за столом відьма із драконом і весело бенкетують, а осторонь коштує із серветкою у руках його матінка й прислужує ім. Як увійшов Васабоків Фет-Фрумос у трапезну, у гадин начебто пропасти під ногами разверзлась. Молодець затопив пекти мідну й спалив їх ущент, щоб і сліду не залишилося ні на землі ні на воді, ні під чорною хмарою, ні під гірською кручею.
Потім обійняв Фет-Фрумос мати свою й утішив її ласкою синовней. Незабаром потім прийшла до них ще більша радість: Васабоок Фет-Фрумос попросив руки Иляни Косинзяни. Зібралося народу сила-силенна, і зіграли вони весілля розвеселу. А на чолі стола сидів сам братик Сонце, випивав жбани до кінця, щастя всім бажаючи, радість усім даючи, веселощі й пенье порию весняної.
Після весілля зажили вони у любові й згоді й живуть, можливо, і понині, якщо не вмерли.