У одного бідняка було п'ятеро дітлаха - малий мала менше. Працював він з ранку до ночі, а спати найчастіше лягав голодним.
Ось найнявся він хліб забирати. Устали працівники у ряд і пішли по полю. До кінця смуги доберуться - сидять, бідняка чекають.
Соромно йому, що він відстає, а сили-те немає. Як закінчить свою смугу, увесь обливається потім - від слабості так утоми. А люди сміються. Так цілий день і промаяв.
Увечері пішов він разом з усіма у село й зовсім вуж до місця добрався, так згадав, що залишив серп на ниві. Треба повернутися, без серпа-те куди ж, - адже завтра знову на роботу!.. Поки добирався до поля -стемніло.
Раптом бачить - іде по жнивах якийсь хлопець незнайомий, колосся збирає так щось бурмоче тихенько. Бідняк причаївся, став слухати.
- Хіба мені мало турбот про мого пана? А отут ще збирай колосся за бідного хлопця, чиє Щастя працювати не бажає!
Почув такі слова бідняк, підбіг і схопив незнайомого хлопця:
- Ти хто такий? Навіщо колосся крадеш?
- Я - Щастя, - відповів прибулець. - Я - Щастя хазяїв поля. Ви отут колосся порастеряли, а я їх збираю. А ти чому ж повернувся? Добрі люди давно вже будинку й сідають за вечерю.
- Ах, братик, я свій серп втратив і повернувся пошукати, - відповів бідняк.
- Так ось він, твій серп, у тебе на плечі! - відповіло Щастя хазяїна.
Так-А, видне, ліниво твоє Щастя, коли ти власного серпа на плечі своєму не зауважуєш.
- Ледаче Щастя?..
- А як же! Ти хіба не знаєш, що Щастя у кожного є? Воно разом
С людиною народиться. Так тільки твоє Щастя недбайливе. Сидить цілий день за широким твоїм поясом так знай на тамбурі відіграє. Тому ти й лягаєш не пивши, не евши. Так ось ще що: задумало твоє Щастя негарна справа. Як тільки почнеш ти завтра ранком жати, розв'язало воно пробігти у тебе меж ногами, обернувшись боягузливим зайцем. А ти серпом розмахнешся так ногу собі й пораниш і більше працювати не зможеш, тоді вже бідніше останнього жебрака станеш... Ти ось як зроби: побери мішок достовірніше й до пояса прив'яжи його -так, щоб отвір-те між колін виявилося. Як здумає Щастя шаснути меж твоїх ніг - відразу й потрапить у мішок. А ти излови його так оброби як випливає кийком. Ось побачиш, виправиться Щастя, і ти станеш, хлопець, багатим.
Ранком бідняк усе так у точності й зробив: прийшов на поле, изловил своє Щастя, скинув мішок на плече - і додому. А будинку закрив поплотнее всі двері й вікна й ну дубасити своє Щастя: бий-бий, бий-бий-бий!
- Ти, що ж, так і будеш увесь час відіграти на тамбурі й сидіти у мене
За поясом? Ти що ж, і справді має намір мені тільки гидоти всякі робити? Прагнеш, як заєць, шаснути у мене між ніг, щоб я себе покалічив? Ось я покаджу тобі тамбур! Ти у мене попляшешь! А я буду бити по тобі, як по барабану.
Ох, і бив він своє недбайливе Щастя, та ще грозив його, лежень, у колодязь закинути!
Волало й плакало Щастя, молило помилувати, клялося й божилося, що скоро стане бідняк багатієм, тільки нехай пощадить ледаче своє Щастя. А за це, мол, Щастя тамбур свій зламає й стане старанно трудитися, щоб у будинку всього було вдосталь.
Відколотив бідняк ледаче Щастя, розв'язав мішок і строго зажадав:
- Скажи зараз же, що мені робити, щоб розбагатіти. А поки я бідний, победствуй із мною - я тебе у спокої не залишу, довідаєшся мою вбогість, помаемся разом без хліба.
Розсердився бідняк. Раз у раз вистачав кийок і, вірно, до півсмерті побив би нещасне Щастя, якби не дружина: дуже їй шкода Щастя стало, і заступилася вона за нього. Як чоловік замахнеться, дружина його за руку схопить і просить і молить:
- Не треба!
Зовсім перетрусило Щастя й заволало:
- Не бий мене більше! Адже якщо я вмру, сам потім пошкодуєш, навіки залишишся бідним. А коли пощадиш мене, - завтра ж ранком, на світанку, піднімемося з тобою на круту гору. Там ти горіхове дерево знайдеш, під ним побачиш колодязь. Зачерпни води з колодязя й скоріше до царя відправляйся, - скажи, що ти лікар, і побризкай водицею царську дочку: вона вмить від недуги зцілиться й здоровою стане. Тобі цар і грошей відвалить, і дасть усе, що твоя душа побажає. А ти говори, що ти лікар, і лікуй усі хвороби цілющої водою. Швидко розбагатієш. Але тільки запам'ятай: як зайдеш до хворого так побачиш ангела у ногах у нього, - лікуй. Якщо ж ангел коштує у узголів'я -негайно відступайся: хворий однаково помре. Може, ти мовленням моїм, хлопець, не віриш, так перевір: сходимо на гору, потім - до царівни, а вуж тоді ти на волю мене відпусти.
А отут саме подала дружина вбога вечеря: краюшку хліба житнього, сіль так цибулинку. Борошно-Те була змолота не із чистого жита, а більше з лободи. Прочитав бідняк молитву: "Нехай господь мою трапезу благословить, хоч такий хліб і б'є горло, так голод не тітка, усе згризеш - і тріску й камінь". Посолив бідняк скиба хліба великою сіллю й говорить:
- Будь ласка, покуштуй, Щастя. Завтра перевірю твоє обещанье, і якщо ти не збрехало, з пошаною тебе відпущу, а обдуриш - уб'ю як собаку.
Ось приступилися до їжі. Бідний хазяїн стежить за хлопцями, дивиться, щоб вони багато солі не брали: адже грошей-те ні, і купити солі немає на що буде, коли всю з'їдять!
- Ну що, Щастя, - запитала дружина, - бачиш тепер, як нас, бідолах, убогість замучила? Пошкодуй ти хоч малих діточок, уже самі-те ми як-небудь!..
- Не плач, господарка, не треба! - відповіло Щастя. - Лихе - пройшло, а гарне - не за горами. Коли не вмру нині вночі від побоїв, завтра побачиш у своєму домішці безліч грошей. А я вуж неробство закину, на шматочки розламаю свій тамбур - винуватця ваших напастей.
Пішли вони спати. Хазяїн замкнув Щастя у світлицю, боявся, як би воно не втекло.
А ранком, ледве світло, сходив наш бідняк потихеньку у гори, глечик чарівною водою наповнив, вийшов на вулицю й кричить:
- Агов, кому потрібний всезнаючий лікар?
Пройшов повз царські ворота, і як тільки почули у палаці такі слова, його негайно покликали й запитують, не чи може він від злої недуги царівну позбавити. Побризкав новоявлений лікар царівну чарівною водою, і хвороба миттю пройшла. Царська дочка просяялася від щастя, відразу ж лікаря до батька повела, і цар відвалив йому купу грошей.
Прийшов цілитель додому, притяг два мішки, туго набитих грішми. Відразу ж відправився на базар, накупив усякої їжі й напоїв, улаштував на честь свого Щастя багатий бенкет, а потім проводив його з пошаною й гарне плаття нове дав йому у подарунок.
З тих пір став бідняк знаменитим лікарем, і зажило його сімейство у достатку. Щастя теж без справи не сиділо: адже колись-те йому тамбур трудитися не давав, а тепер він був зламаний.