Пас молодий пастух своя череда у річки, на зеленому лузі меж дібровами. Та ось бачить він - у річці купаються три прекрасні дівчата. Задивився на них пастух, око не могло відірвати. "Був би я до них ближче, - подумав він, - так схопив би одну із красунь, та й побрав собі у дружин!" А дівиці викупалися, швидко сорочки надягли - і зникли. На інший день, ще до світанку, пастух погнав череду на ту ж галявину. Вівці стали пастися, а пастух причаївся на узліссі діброви - усе хотілося йому виявитися ближче до ріки й ліпше розглянути купальниць. Ну що ж, як сонце зійшло, з'явилися три дівчата, у воду ввійшли. А пастух не посмів наблизитися до них, побоявся злякати.
Третій ранок настав. Пастух знову сховався у чагарнику у самої води. Сонце встало, і дівчини знову у ріки здалися. Молоді, веселі, немов ясні зірочки. Швидко роздягнулися й у річку ввійшли. А пастух думає, як би йому изловить хоч одну з юних красунь! Та розв'язав він викрасти у них одяг.
Сказане - зроблене! Вийшов пастух із засідки й сорочки украв. Побачили це дівчини, всполошились, стали просити пастуха, щоб повернув їм одяг, - більшу нагороду обіцяли. А пастух уже зрозумів, що дівиці виконають будь-яке його повеленье, і мовив:
- Нехай одна з вас стане моею дружиною! А відмовите - негайно багаття розведу й сорочки спалю, так і знайте. У чому прагнете тоді добирайтеся до будинку!
- Усі зрозуміло нам, хлопець, так тільки й ти повинен знати, що ми - сестри-русалки. Коли одружишся, люди почнуть знущатися, ось, мол, яка дружини у тебе - водяница!
- Так хоч відьма! - сказав хлопчик. - Що за важливість! Прагну - і одружуся! Погоджуйтеся, а то спалю сорочки.
Побачили сестри, що він не жартує.
- Ну що ж, скажи нам, яка тобі сподобалася, так поверни скоріше сорочки, нам пора додому вертатися, живемо-те ми далеко!
- Віддайте мені молодшу! - відповів хлопець.
Тоді старші сестри відвели його у сторонку й сказали:
- Помни! Як стане сестриця твоею дружиною - не давай ти їй сорочку, а то - утече. Та сорочка - чарівна, у ній уся русалочья сила. Запам'ятав пастух той рада, віддав старшим сестрам-русалкам сорочки, і вони зникли. А молодша пізнім вечором нагой увійшла у будинок пастуха. Справив пастух їй вінчальне плаття й незабаром одружився на ній. Став жити він із дружиною-русалкою, на всьому світі не було жінки гарніше її. чи Довго, швидко чи - рік пролетів. Та ось запросили пастуха із дружиною на весілля до когось із родичей. На весіллі жінки стали водити хоровод, одна лише дружина пастуха відмовилася. Усі стали її вмовляти. Вона відповідала:
- По-вашому - я не вмію, а ось по-русалочьи - можна. Так тільки вбрання не годиться. Попросите мого чоловіка, щоб віддав мені хоч на хвилину русалочью сорочку. Отоді я покаджу наші танці.
Ну, жінки стали просити пастуха. А той ні у яку - не можна, та й годі.
Жінки пущі пристали, прокляті, просять! Пастух поступився їм, сходив додому, дістав із затишного місця сорочку, на весілля приніс, велів зачинити всі вікна й дверей і віддав дружині сорочку.
Одяглася вона, увійшла у хоровод і стала танцювати по-русалочьи. Усі, хто там був, не могли намилуватися красунею. Але як тільки музика змовкла, русалка підбігла до чоловіка, побрала його за руку, мовила:
- Ну, а тепер - будь здоровий, пан мій!
Та була така - полетіла. Хлопець як скажений вискочив відразу з будинку - і крикнув їй вслід:
- Дружина, дорога дружина! За що ти мене залишаєш! Скажи мені хоч слово, скажи, де шукати мені тебе, щоб хоч раз побачити!
- Шукай мене у краї далекому, у селі Кушкундалеве, чоловік дорогою! - сказала вона й зникла.
Незабаром відправився пастух у шлях розшукувати це село. Довго бродив він так запитував усюди, не чи знає хто, як добратися до того місць. Але усе лише дивували такій назві, - мол, і слихом про нього не чули! Об'їздивши всі села й усі міста, відправився хлопчик на пошуки у гори й пустелі. Одного разу зустрів він у горах старого, що стояв із ціпком у руці у столітнього дуба.
- Так як же ти, син, забрів у мою глухомань? - здивувався старий. -Адже тут і півень не співає, і люди сюди не заходять!
- Лихо загнало мене, дідусь, - мовив пастух. - Прошу тебе, будь мені іншому, допоможи - не чи знаєш, де є таке село - Кушкундалево? Може бути, у цих горах затаїлося?
- Не чув я, син, щоб у наших краях було таке село, - відповідав старий. - Років двісті я тут живу, а такої назви не чув. А що тобі потрібно там, хлопець?
Пастух розповів йому усе, що трапилося. Подумав старий, покряхтел - і відповів:
- Не чув, синок. Тільки ти не журися, іди собі далі. Дійдеш через місяць до інших гір - і зустрінешся із другим старим, моїм братом, таким же, як я. Передай йому привіт від мене, адже він ще старше, чим я, йому триста років, і він над усіма звірами цар. Попроси його гарненько, він і допоможе.
Пішов хлопець далі. Та насправді - через місяць зустрів з іншим старим. Сидів той старий у струмка, думу думав. Хлопець до нього підійшов, привітався поштиво, усе розповів один по одному.
- Ну що ж, ти тут посидь, - відповідав старий, - а я всіх звірів зберу, запитаю у них, - може, вони знають.
Та послав він гінців у усі сторони. Незабаром зібралися всі звірі, піднялися на задні лабети, старому поклонилися. А старий говорить:
- Агов ви, леви й ведмеді, лисиці й вовки й усі звірі лісові, прагну яке про що вас запитати. Часто ви повз села пробігаєте - може бути, і сіло Кушкундалево знаєте?
- Не чули такого ми, панотець цар! - відповідали всі звірі.
- Ну ось бачиш? - сказав дідок пастухові. - Немає такого села на землі! Тільки ти не засмучуйся й, якщо не лінь тобі, - іди далі. Доплентаєшся
Через місяць до нових гір, побачиш там третього старця, він володар усіх птахів.
Птаха всюди літають, так вони, може, знають, де твоє село! Знову пастух відправився у шлях. Через місяць і насправді зустрівся він із третім старцем, володарем птахів. Поклонився йому пастух, передав привіт від двох старців, ну, а потім про своє лихо розповів - усі як є, без утайки. Послав дідок швидкокрилих гінців за своїми пернатими слугами. Доба тільки пройшла - і зібралася величезна зграя - усе птахи злетілися до царя!
- А скажіть-но мені, орли й ворони, більші й малі птахи, не чи знає хто, де сіло Кушкундалево?
- Государ, не чули! - відповіли птаха.
- Так... Напевно, і немає його, хлопець, - сказав дідок пастухові. - Навіть птаха такого не знають, а вони ж усюди літають! Та і я не чув, хоч живу на світі вже чотириста років.
Та саме у ту хвилину до царя підлетіла кульгаючи сорока. Побачив її цар і запитав:
- Це що ж таке? Тому ти так спізнилася? Пізніше всіх птахів прилетіла.
Хіба це порядок, сорока?
- Так адже я кульгаючи, государ! - відповідала сорока. Та летіти мені всіх далі, - я живу далеко, у самому Кушкундалеве, панотець, - там, де русалки живуть!
Як почула я, що ти кличеш, - уже зовсім зібралася, так адже я у русалок у служницях. Ось зла господарка побрала та й стукнула мене по нозі. Я від болю-те ледве летіла, ти вибач вуж мене, світлий цар!
- Чув, хлопчик, що сказала сорока? - запитав старий пастуха. - Ну, сіДай-но верхи на орла, а сорока дорогу покаже.
- Ось спасибі тобі, государ, довіку тебе не забуду! - відповів пастух. А старий наказав одному з орлів - тому, що сабоніше всіх інших, -віднести пастуха у Кушкундалево. Сорока вперед полетіла, а за нею - пастух на орлу. Прилетіли у село рано ранком, зліз наш хлопець із орла й увійшов у перший двір, розпитати, де живуть три сестриці. По щастю, потрапив прямо до них. Умить довідалися його обидві старші русалки. " Ай-Ай-Ай! Як змучився бідний зятек, по горах і долинам скитаясь, - подумали сестри. - Виходить, любить дружину не на жарт, а раз так, то потрібно йому допомогти!" Вийшли з будинку старші сестри, запитали - як же це трапилося, що він їх раді не почув і віддав чарівну сорочку? Розповів хлопчик один по одному, як лихо приключилося, і став просити двох сестер, щоб чоловікові йому повернули.
- Не тривожся! Дружина твоя - тут, у нашому будинку, - відповіли сестри. -
Ти побери-но ось це сідло й ступай слідом за нами. Дружина твоя спить ще. Ми її сонну зв'яжемо, так до сідла й прив'яжемо. Ти сядеш із нею поруч, і здійметься сідло вище гір. Тільки помни: як злетите, прокинеться сестриця й крикне, коня свого покличе. Ти намагайся, зятек, добратися на той час до трьох заповітних гір. Коли минеш їх, усі добре буде, якщо ж немає - наздожене тебе кінь і на шматки розірве: він чарівний!
Повірив двом сестрам пастух, прив'язав дружину до сідла, сам сіл, злетів, і помчалися вони немов вихор. Минули три гори, і отут раптом Прокинулася русалка, зрозуміла, що трапилося, стала кликати коня. Помчався кінь по небу, так як тільки досягся він гір, умить зникла його чарівна сила, і довелося йому відвертати назад. А пастух добрався до рідного села, зняв із дружини сорочку й спалив, щоб зникла русалочья сила. Ну, і став він жити-поживати з молодою
Дружиною-русалкою. А вона народила йому дочок - гарних-гарних. Ось від цих-те дочок і повелися усе красуні, що є на світі.