Як чорт ледь не оженив сорок ченців

19-09-2016, 13:09 | Македонські казки

Біля якогось монастиря був колодязь, - на всю округу славився він своєю чистою, прозорою водою. Та хто не пройде, обов'язково зі шляху згорне, щоб водиці з колодязя випити так посидіти під старою тінистою вільхою, що з незапам'ятних часів росла на тому місці. А як вип'є у жару холодної води, добрим ловом пом'яне ченців за те, що колодязь отут вирили й багато інших благих справ створили. Ченців у монастирі було небагато, тільки сорок людей, вели вони життя святу, спокус не відали й богу всім серцем служили. Жахливо зллилися на них чорти, а чортів у тих краях водилося тьм-тьмуща.

Яких тільки каверз вони не будували ченцям! Так усе даремно: ченці-те були майже що праведники.

На старій вільсі, у колодязя, збиралися ночами чорти. Як тільки проб'є дванадцять, був їхній строгий начальник по імені Вельзевул, і чорти давали йому звіт у всій своїй плутні. Ось якось уночі зібралися чорти й стали перед Вельзевулом відповідь тримати.

- Агов, ти! Говори, що робив сьогодні! - сердито запитав Вельзевул одного верткого чортеняти.

- Посварив двох братів, - відповіло чортеня. - Брати побилися,

Старший викололо око молодшому й за те у у'язницю догодив. А я вуж суддю підучу, щоб хлопця повісили: залишиться після нього шість бездомних сиріт.

- Ну що ж, молодець! - похвалив Вельзевул. - Пускай у тебе на вершки підростуть рога. Агов, чорти, подати йому стілець, принести цибух - нехай покурить... Гідний!.. А ти? Ти що зробив? - запитав Вельзевул у другого.

- Я сина посварив з батьком, і син прикінчив батька, та й повісився: шкода батька стало.

Посміхнувся Вельзевул.

- Ну що ж, молодець! - Агов, дайте-но хлопцю цибух... Ні, немає - мало!.. Подати наргіле - нехай покурить. Гідний!.. А ти? - запитав він третього.

- Ти що-небудь зробив сьогодні?

- А я, пан, нині митрополита затяг до шльондр. Його там изловили так прямо у у'язницю. Та щоб урятуватися від ганьби, владика прийняв турецьку віру.

Просяявся Вельзевул.

- Та ти молодець! Ти - герой! Подайте негайно крісло! Та дайте цибух - нехай покурить!.. Та - кава!.. А ти?.. Ти що робив сьогодні? Четвертий зам'яв.

- Так я... Я так... понемножку... Дрібниці... Підбурив одного запивоху дружину вбити. Без дружини-те - швидше промотається хлопець.

- Ну що ж, добре. Але до стільця ще не доріс, - відповідав Вельзевул. Так він усіх чортів опитав і кожному видав нагороду - по заслугах. А чорти, відомо, заздрі дуже. Всяк намагався побратимів своїх перехизуватися, схопити магарич покрупнее. Так-Те вони й суперничали. Та ось один старий спокушений чорт возмечтал таку велику капость створити, щоб сам Вельзевул здивувався й у крісло його посадив. Думав чорт, думав і придумав нарешті! Розв'язав піти у монастир і зробитися ігуменом. Довідався він, що старий ігумен недавно помер, а нового не призначили.

Ну ось, і розв'язав він украй осоромити ченців: пускай кожний з них ожениться - ось гріх-те буде!

Обернувся чорт бородатим ченцем, надяг довгополу рясу, тихонею,

Смиренником представився, - здається, і око-те підняти не сміє, мухи й тієї

Не скривдить! Ну, словом, святіше й бути неможливо.

Побачили ченці його чесноти й говорять: потрібно б цього старця

Ігуменом поставити. Писання знає він краще всіх, утомившись монастирський дотримує строго, на кожній бесіді чернечій розумна рада подає. Розв'язали вони – нехай буде над ними владикою. А чортові того й треба було!

Ну ось, забрал він понемножку всі монастирські справи у свої руки, наказувати став ченцям, що кому робити, а як зберуться вони у трапезну вкушати їжу - тлумачить їм на свій лад слово боже: це, мол, ось так, а це - ось отак... Та нарешті став учити, що потрібно ченцям скоріше одружитися, - тоді диявол не зможе їх більше гріхом жадання бентежити. Та багато тому з Писання прикладів привів. А дружини, сказав, нехай черницями стануть. Він, мов, і сам би одружився для прикладу, так старий.

Ось так спокушав їхній проклятий чертяка. Та що ж! З кожним днем розпалювалася іскра спокуси у серцях ченців, що помолодше. А за сліпою молоддю й старші потягнулися. Настав день, коли вся братії з'явилася до ігумена, і усе у один голос сказали:

- Бажаємо одружитися.

Сабоний, видне, був цей чорт, раз ухитрився збити з панталику таких ченців, благочестивих і лагідних, ледве чи не святих. Та ще як збив! Вони і його самого молили одружитися - нехай, мол, наречену собі вибирає старше, а їм помолодше підшукає. Ну, чорт поламався трошки для виду, та й погодився. Стали радитися - кому йти за нареченими. А диявол-ігумен бере на себе всі турботи.

- Про чада улюблені! Обійду сорок сіл і у кожній підшукаю по красуні дівчині - у дружин вам. А знаєте ви, чому сіл буде сорок?

- Не знаємо, отче! - відповідають ченці.

- Ну, я вам скажу. Прагну, щоб ви всюди рідних завели й не минулого більше подібні пошуку корявому дубу.

Такими мовленнями він остаточно схилив ченців до одруження. Якось раз устав він спозаранку, зібрався у дорогу й вийшов зі стін монастирських. Ченці з великою пошаною його проводили й прийнялися чекати: що, мол, далі-те буде? А чорт із села у село, із села у село, і усе влещає матерів так батьків: віддайте, мол, дочку у нареченої ченцеві, вона й сама непорочної монашенкой стане. Ось так у сорока селах сорок дівиць і набрав. Батьки - шасть у монастир, запитати, правда ль можна ченцям одружитися. Почувши, що можна, пішли геть, та ще й інших переконали, що немає у тому ніякого гріха.

Дивували миряни: так як же, мол, закон дозволяє ченцеві одружитися! Але диявол усім мізки затуманив, і стали люди говорити: це зовсім безгрішно! А чорт-настоятель відвертав назад, зібрав усіх ченців і кожному сказав, на який з дівиць той одружитися зобов'язаний - ім'я нареченої сказав і назву села. Як довідалися чорноризці, що ігумен пригожих дівиць їм посватав, залишилися дуже задоволені й у пояс йому тричі поклонилися. Трохи згодом чорт-ігумен зібрав усіх ченців і велів їм готовити гроші:

Пора вже робити нареченим подарунки, такий, мол, у селах звичай. Ну, вийняли гроші ченці, віддали. Ігумен відправився у місто, купив там подарунків - для кожної дівиці особливі, точнісінько такі, яких побажали рідні нареченої. Подарунки звалив на віз, привіз у монастир. Призначив він ченця старше поїхати по селах і всіх дівчат обдарити: однієї - шаль і серги, іншої - намисто й пряжки, а третьої - кольоровий пасок, чобітки всякі, шубу... Ну, словом, усі як було домовлено. Чернець потихеньку запріг конячину, поклав на віз подарунки й надвечір рушив у дорогу - подарунки розвозити по селах так дівчат попередити, щоб готувалися до весілля, а весілля призначили через сорок днів.

Ось виїхав у поле чернець, осінив себе хрещеним знаменьем. Саме у цю пору побачив його один із чортів. Не знав він нічого про витівку чорта-ігумена, не відав про його задум. Ну, ось і розв'язав він, по злості споконвічній проти ченців, спантеличити візника, відвести від дороги. Крутив так рожен його так, що нещасний і насправді у трьох соснах заблудився й загруз разом з возом у болоті. Отут чорт миттєво зник, а старий чернець діву дався - як же це трапилося, адже геть монастир-те - близехонько! Отпряг він коня, став віз тягти з болота... Куди там! Потягне, рвоне, а віз усе глибше йде у тряси-ну, - болото-те було бездонне! Ой, лихо! Став чекати, не чи допоможе хто з перехожих. Ніхто не йде! Праг вернутися назад, у монастир - так адже соромно! Розв'язав почекати: може, ранком хто-небудь визволить. А щоб уберегтися від диких звірів, чернець розв'язав піти до колодязя, забратися на дерево й сховатися там на ніч. Приплентався він до колодязя, видрав на стару вільху й причаївся у листі.

Ось пробило північ. Злетілися до вільхи, як звичайно, усі околишні чорти, з'явився й сам Вельзевул. Став він розпитувати - хто із чортів як напакостив нині. Дійшло нарешті й до чорта-ігумена. Той усе розповів: як обвів він ченців навколо пальця, як переконав їх одружитися, як нині відправив ченця з подарунками по селах і велів сказати, щоб наречені готувалися до весіль, - ну, словом, повідав усе, що він зробив. Як тільки він скінчив, великою славою прославив його Вельзевул, велів принести парадний стілець і кращий цибух дав, з більшим бурштином, із чужих країв привезений.

- Га-Га-Га! Ось ганьба, коли оженяться сорок ченців! - сказав Вельзевул. - Так ти, друг, молодчага! Скажи тільки: що ж ти робиш у храмі, коли "Отче наш" читають? Адже це для нас, для чортів, гірше смерті!

- ПРО, я придумав непогано! - відповів йому чорт-ігумен. - Як тільки

Настає час читати "Отче наш", я геть виходжу, начебто нестаток справити, а потім вертаюся. Ось і вся недовга!

- Так ти молодець! - повторив Вельзевул. - Добийся свого, жени ченців,

І я нагороджу тебе, милий, по-царському: величезні, гіллясті роги носити будеш. Отут чорт, що одурачивший ченця-візника, з переляку забув порядок - не став чекати, поки його запитають, а відразу зізнався, як він нині ченця, та ще й з возом, у болото завів.

- Ох, щоб ти осліп! - закричав чорт-ігумен. - Так ти розумієш, дурень, яку ти дурість учинив?

- Скоріше біжіть у болото! - крикнув чортам Вельзевул. - Візок із трясовини витягтися, кінь гарненько відмити й нехай на кращому лузі пасеться. А цьому дурневі негайно всипати! П'ятсот кийків йому! Жваво!

А отут уже й ніч закінчуватися. Незабаром півень закричав. Відразу чорти зникли.

Чернець негайно пішов у монастир, так усі й розповів. Лише отут розкусили ченці, у чому справа! "Ох, грішники! Що ми прагли робити! Сором - Те, сором-те який! Господь би нас покарав і прирік на мучення пекельні!" Приховала братії старого візника, коня повели з око геть, стали чекати.

Вийшов чорт-ігумен служити заутреню, усе йде як по маслу, і ось пора вуж читати "Отче наш". Ігумен - до виходу, а ченці замкнули всі двері й вікна й давай ладаном кадити. Чорт заметався, застрибав - і лопнув, начебто хто з гармати вистрілив: тррах!

Ось так-те урятувалися ченці з пекельних пазурів, постом і молитвами надолужили свої прег рішення, та й у нагороду за віру й стійкість у святци потрапили.

Зараз ви читаєте казку Як чорт ледь не оженив сорок ченців