Дракон і його самоцвіти

21-10-2016, 09:13 | Македонські казки

Жили-Минулого на світі чоловік і дружина, жили-поживали,

Сина ростили, хлопчика років п'ятнадцяти. Гарні вони були люди. чесні, слушні, так тільки ось бідні.

Якось ранком відправився чоловік у ліс за хмизом. Ішов він, ішов, вибирав трусок посуше, а у душі усе молив бога, щоб послав йому господь работенку неприбабоней так поспокойней. Раптом звідкись з-під скелі виповз страшний дракон, піднявся, роззявив величезну пащу - ну, того й дивися, проковтне! Побачив його бідняк - так і обмер.

- Гей, - крикнув дракон, - людей, я тебе зараз знімання! Заридала людей:

- Ох, не їж, пощади мене, братик. Адже залишу сиротами отрока-сина, дружину. Хто ж про них подбає!

- Ну, а мені що за справу! - відповів дракон. - Повинен я тебе з'їсти, ось і вся розмова.

- Що ж, не я перший, не я останній! - зітхнула людей. - Хоч від тяжкої роботи позбудуся, не прийде вуж мені бідувати так надриватися, тягати дрова по горах і долинам.

- Гм... Ну, раз ти бідняк, вуж не знімання тебе, добре... Ось тобі самоцвіт.

Ти продай його - розбагатієш. Приходь-но сюди ранками, принось щодня мені цебро молока, а я тобі буду давати щодня по камінчикові.

- Ну, спасибі велике, братик дракон, за те, що пощадив мені життя й камінь подарував, - відповів бідняк.

Зговорилися вони, і дракон вернувся у своє лігвище. Людина ж набрала ще хмизу - так скоріше додому. Скинув він у дворі свою ношу й відправився прямо у торговельні ряди. Показав купцеві камінчик, і той заплатив за нього десять лір.

Одержав бідняк гроші й купив усе, що потрібно було для господарства, їжі накупив усілякої. Та син і дружина минулого дуже раді всім його покупкам. А зранку наповнив він цебро молоком і відправився у гори. Там він покликав дракона, той виповз, вилакал усе молоко й знову подарував коштовний камінь. Людина знову продала його золотобиту, знову купив багато всяких припасів для будинку.

Довгий час відвідував він дракона, одержав від нього чимало самоцвітів і розв'язав зробити подорож до труни господню. Перед тем як покинути рідні місця, покликав він дружину й повів її до печери - праг показати їй дракона й умовитися з ним, що вона буде приносити йому молоко й одержувати від нього самоцвіти.

Ну ось, покликав він дракона, той виповз, випив усе молоко, віддав камінчик. Распростились із драконом подружжя й відправилося геть. Почав чоловік збиратися у паломництво.

- Пан мій, не чи женити нам сина, перш ніж ти відправишся у шлях? - запитала дружина.

- Воно б непогано, хазяєчка, - відповідав чоловік. - Так чи захоче хлопець одружитися? Поклич його, запитаємо. Коли захоче - так женимо. Побігла дружина, кликнула сина.

- Ось, синок, мати говорить, що пора тобі одружитися, а ти що скажеш? Згодний? - запитав хлопчика батько.

- Раз усе одружаться, чому б і мені не одружитися? - відповів син.

- Добре. Ну, а наречена є у тебе на прикметі? Не вертушка

Яка-небудь, а гарна дівчина, щоб усім нам довелася по душі й у сім'ю до нас увійшла як рідна?

- Так, мабуть, і є. Сподобалася мені дочка сусіда - Що ж, я знаю

Її, - відповів батько. - Гарна дівчина. Не відаю тільки, якої породи та змійка - водяна або, може, піщана... Коли не віриш, синок, що усе дівиці - зміїної породи, устань, побери казанок, зачерпни води із ставка так до мене принеси.

Вийшов з будинку хлопець, побрав із собою казанок, зачерпнув води й приніс батькові.

- Вилучи руку у воду, синок, та й вийми, що піймаєш, не дивлячись, - промовив батько.

Вилучив хлопчик руку у воду й витягся змійку.

- Бачиш, син, ось тобі й змія. Ти не бійся, вона - водяна, не вжалить.

А теж - небезпечна: змія адже! Якщо у горах зустрінеш змійку, начебто попелом посипану, - "пепеляшкой" її прозивають, - біжи без оглядки, не намагайся піймати, як піймав водяну змійку. Помни, синок: усе жінки - змії, тільки різної породи. Ти намагайся знайти водяну, а від піщаної - біжи...

Розпізнати їх - нелегка справа: потрібно усе дізнатися - хто батько й хто мати, що за люди дід, бабуся, дядько нареченої. Тільки так і зрозумієш, яка сама дівиця.

Але син зневажив розумними радами й не захотів нічого дізнаватися. Полюбив - та й усі отут! Та вірно, гарна була дівчина: гарна, ставна, висока, і біла, і рум'яна! Затявся малий: або цю побере, або зовсім не стане одружитися. Побачив батько, що його непокірливий син не бажає слухати розумних рад. Що ж, як захотів хлопчик, так і зробили. Обручився він з дочкою сусіда.

Ну, а як справили весілля, батько й відправився у Святу землю. Довго він подорожував.

Баба носила тайкома ранками молоко драконові, а його самоцвіти продавала за десять лір купцеві.

Ось увійшла у будинок невістка. Помітила миттю, хитрюча, що баба ледве світло кудись іде з будинку, і розв'язала розвідати (недарма вона була змійкою!), кому це носить свекруха по цебру молока щодня. Дуже зллило її, що всі гроші у руках у свекрухи. Чому б не бути їм у кишені у чоловіка або навіть у руках у неї самої, щоб вона могла шити собі вдосталь убрань! Піднялася одного разу вона на зорі й тихенько пішла за свекрухою. Усе провідала! А свекруха, вертаючись додому, як завжди, зайшла до золотобиту, продала самоцвіт і повернулася із грішми.

Доглядела усе це невістка - так скоріше додому. Вернулася першої, щоб свекруха не довідалася.

Ось лягла вона ввечері із чоловіком у постіль - та й стала пиляти його: навіщо ти одружився, який же ти чоловік? Адже хазяїн-те у будинку - не ти! Твоя матінка гроші приносить так звіту за кожну полушку вимагає, ти ж тільки по світлиці бродиш так руками, як дурень, розлучаєш. Боляче потрібний мені етакий чоловік! Вистачить! Досить! А якщо бажаєш, щоб я залишалася твоею дружиною, так прошу мене слухатися. Нині ранком я усе пронюхала, усе розвідала, знаю, куди й навіщо твоя матінка ходить. Завтра підемо разом, усі тобі покаджу, і вже як знаєш, доброму або лихому, а зроби так, щоб не мати, а ти сам ходив у ліс із молоком так бариш одержував у золотобита.

Продзижчала проклята баба чоловікові усе вуха, він і насправді став заздрити власній матері. А ранком пристав до неї: скажи та й скажи, куди носиш цебро з молоком і скільки там платять.

- Так не можна мені відповісти, синок, - відгукнулася мати. - Я батькові заприсяглася. Якщо клятву порушу, негайно занедужаю.

- чи Занедужаєш, немає чи - не знаю. А добром не розповіси, так силою змушу.

- Ах, синок, не був ти раніше таким недобрим... Звідки ж це узялося? Може, хто нашептав тобі щось дурне?

Довго вона говорила так, просила, молила, але син, підучений злою дружиною, нічого й слухати не бажав. Що ж робити! Довелося відвести його ранком до дракона, показати самоцвіт, познайомити з тим купцем, що скуповував дорогоцінні камені. Вернулася баба додому й відразу ж занедужала. Ранком мати вже не могла нести молоко.

Побачивши, що свекруха занедужила, невістка обрадувалася й веліла чоловікові самому віднести молоко драконові. Що ж, пішов він до дракона, поставив цебро у входу у печеру. Виповз дракон, вилакал молоко й віддав самоцвіт. Хлопець побрав камінь, та й продав, одержав десять лір, приніс їхній дружині.

- Ось тепер ти схожий на чоловіка - не те що колись! - сказала дружина. - Раніше ти був бабою, а чоловіком була твоя распроклятая мати.

- Так, дружина, добре, що тепер я чоловік. Але бачиш, як мати розхворілася. Усе через мене... Ось умре - і впаде на мою душу прокляття.

- Ніякого прокляття не буде, - відповіла зла дружина. - А вуж мати твоя хоч би й сгинула зовсім, я тоді б вільно зітхнула! Не бажай їй здоров'я!

Пожила на світі, вистачить, не всі їй гарчати на мене: те я чашку розбила, то молоко пролила, то фартух спалила... Учить, учить, начебто я дурна яка, не вмію господарювати!

Отруїла дружина своїми мовленнями злоблива баба, - так розпекла, що радий би у ложці води утопити свою матір.

Хлопець довго носив молоко драконові й щодня одержував від нього по самоцвіту. Побачила жадібна бабенка, що грошика усе прибувають, ну й спало їй у голову (вірно, диявол її напоумив) - не краще ль вирішити дракона так забрати всі самоцвіти разом, чим ходити до нього щоранку за одним-єдиним камінчиком!

Хлопець довго противився, не хотілося йому вбивати дракона: адже багатство у їхній будинок принесло його милосердя, його самоцвіти.

Але злоблива баба знати не знала ніякої дяки за добро - ні до дракона, ні до свекра, ні до бідної свекрухи; усе тиранила чоловіка, щоб виконав її волю. Нарешті хлопець погодився.

Зробив він собі шестопер із залізною рукояттю, під одеждою сховав і, як завжди, поніс молоко так поставив цебро у входу у печеру, щоб дракон його вилакал. Тільки виповз дракон так до цебра нахилився, щоб попити молока, хлопець вихопив шестопер і вдарив дракона по голові.

Голова у дракона була міцна, як залізо. Змахнув він могутнім хвостом - ударив кривдника по ногах! Похитнувся, упав додолу хлопець, заревів благим матом.

- Га! Убити мене здумав? - промовив дракон. - Екая підлість! Хто тебе підучив? Мати, що хворі лежить, або, може, дружина? Ну, ось тобі кара: оповлю я зараз тобі ноги, затечуть вони, і будеш ти мучитися доти, поки не затихне у мене біль у тім'ї, по якому ти вдарив. Оповив дракон хлопцю ноги, потім уполз у своє темне лігвище. А у хлопця, Доки він добрався до будинку, ноги стали як колоди. Зліг він, ворухнутися не може. А проклята баба, дружина його, - при живому-те чоловіку! - іншого знайшла, а на першого навіть дивитися не прагла, мучся, мол!

Ну, час пройшов, - вернувся батько з богомілля. Бачить - справа погана! Та дружина занедужила, і у сина ноги як колоди. Розповіла йому дружина про свою хворобу, та й син про своє лихо усе повідав.

- Ех, синок, не знайшов ти змійку водяну, побрав ти у дружин піщану змію! - сумно промовив батько.

А ранком устав він раніше так вибрав цебро побільше, налив до країв молока й пішов у ліс, до дракона. Ось поставив цебро перед входом у печеру й чекає - не з'явиться ль чудовисько. А дракон не виходить! Почав старий його кликати, просить, молить вийти. На третій заклик вийшов дракон, привітався, розповів, як невдячний хлопець шестопером його по голові вдарив і яке несе тепер покарання за своє віроломство.

Вислухав його прочанин і став благати, щоб дракон вибачив його сина: не своїм-де розумом додумався хлопець до таких кепських справ, по наущению лиходійки дружини він і мати зненавидів.

Довго просив прочанин. Дракон нарешті зглянувся й сказав:

- Знаю, друг, що твоя невістка - змія люта. Коли у живі вона буде,

Увесь твій будинок піде порохом. Одне вам спасенье: син твій видужає, а вона нехай умре. Ти змусь її - нехай поріже собі мізинець і нехай крапля її отрутної крові потрапить у рота хворому. Отрута невістки-змії переборе моя отрута, і син твій негайно поправиться. Якщо прагнеш, щоб у будинок твій повернулися й мир і спокій, зроби так, як тобі говорю. А тепер будь здоровий і побери у мене знову камінчик.

Побрав прочанин подарований самоцвіт і, повернувшись додому, розповів синові усе, що почув від дракона. Той кликнув дружину й велів їй порізати мізинець. Проклята баба ніяк не погоджується. Однак хлопець був теж хитрий: підкликав її знову, попросив, щоб вона йому у рота поклала шматочок якої-небудь їжі, а як тільки вона піднесла руку до його рота - хвать! -прикусив їй мізинець і швидко висмоктав з ранки кров. Відразу він піднявся здоровішим, а проклята баба вмить умерла.

Ось так і позбулося усе сімейство від лютої змії. Повернулося здоров'я й до сина й до матері. Хлопець ще раз одружився, але спершу досконально дізнався про близьких і далеких родичах нареченої. Побрав він у будинок дівчину лагідну й смирну - хоч і вона була змійкою, так з іншого зміїного племені.

Зараз ви читаєте казку Дракон і його самоцвіти