Жили-Минулого чоловік і дружина, бідно жили. Довго вони думали так ворожили, як вибитися з нестатку. Та ось придумала дружина хитрий виверт. На товкучці купила попівську рясу, зібрала свій невигадливий скарб, і пішли вони із чоловіком шукати підходяще село. На їхнє щастя, найшлося село, де вже давно вмер піп. Негайно домовилася з усіма дружина, ну й став її чоловік у тому селі священиком, хоч і був зовсім неписьменний. Новий піп з попадею стали жити-поживати так добра наживати. Та їжі й питва було у їхньому будинку вдосталь. А вони ж того й прагли.
Довго ль, коротко ль, тільки приїхав одного разу у село єпископ - подивитися, як там селяни живуть без попа. Ну, скликав він до себе всіх сільських і велів їм негайно відправлятися у церкву. У кого, мол, народилася дитина - нехай негайно несуть хрестити. Умер хто - нехай рідні відслужать по ньому панахиду. Інші нехай ідуть до дієприкметника.
- Що ж, у церкву ми, владика, прийдемо, - відповідали селяни. - А крестини, дієприкметник, обідні за здоров'я й за упокій - із цим наш піп відмінно справляється.
Здивувався єпископ - що ж це за піп? Звідки узявся? Ну, покликав він попа.
Той прийшов до нього на уклін, до руки приклався.
- Звідки ти узявся? - запитує єпископ. - Хто тебе попом поставив?
- Сільський я, владика. А попом мене дружина поставила.
Ще більше здивувався єпископ, - як це, мол, жінка посміла таку справу створити. Велів він привести попадю й строго отак запитує:
- чи Правда, що ти беззаконно чоловіка попом поставила? А почувши, що правда, розгнівався й крикнув:
- Так як ти посміла!
- Він мені чоловік! - відповідала дружина. - Захочу, так не тільки попом, митрополитом призначу.
Почув її мовлення владика, замовк і подумав: "Усі отут сліпі, а сліпим і одноокий - поводир".