Жив-Поживав один селянин, і був у нього старий пес. Доки пес був молодий, усі його любили, гладили, годували, а зостарився - вигнали геть.
- Ні на що ти тепер не придатний, свиню з городу й те не можеш вигнати. Іди-но у ліс, пускай там тебе вовки з'їдять.
Тузили пса, ногами пинали, їсти йому не давали. Утік він у ліс і зустрів вовка. Запитує вовк:
- Куди біжиш, пес?
- Служив я хазяїнові, Доки міг, а зостарився - їсти більше не дають, у ліс, вовкам на поживу, прогнали. Говорить вовк:
- Не стану я тебе є. Залишилися від тебе шкіра так кістки - яке від того пуття, що я тебе знімання? Краще я тобі допоможу. Ось вийдуть люди жито косити, принесе господарка косарям поїсти, дитину на землю покладе, а сама піде снопи ставити. Тільки вона відійде, я схоплю дитину й побіжу, а ти скакай за мною, нападай, вистачай за хвіст, смикай. Я дитину й упущу. Подумають люди, що ти дитину врятував, і будуть тебе любити, поки ти живий. Тільки ти мене теж не забувай, віддяч за послугу.
Прибіг пес додому, а господарка - за мітлу й жене його з-під крамниці:
- Знову повернувся, негідний, даровий хліб є? На інший день господарка понесла працівникам полуденок, і дитину із собою побрала. Прийшла на місце, дитину у тінь поклала, а сама пішла снопи ставити. Тільки вона відійшла, вовк - цап дитини й бігцем. Кричить господарка:
- Цуцик, наздожени, наздожени вовка, відніми дитину! Пес як побіжить за вовком! Наздогнав, вцепився у шию, став за хвіст смикати. Вовк дитини й упустив. Господарка підбігла, схопила дитину, не знає, як і нарадуватися, як пса віддячити. Тепер вона говорить:
- Ось добрий цуцик! Доки я жива, будеш їсти усе, що й ми їмо.
Та вірно: почалося для пса сите, привільне життя - ніхто дурного слова йому не скаже, усі тільки пестять, ласого шматка не жалують. Святкував одного разу хазяїн крестини, а пес обіцянку своє згадав і побіг у ліс, запросив вовка на бенкет.
Забралися вони у комору й уплітають що потрапило: і хліб і м'ясо, і пироги. Вовк ще й пива із глечика покуштував. Затягли жінки у хаті пісню,
Вовкові теж невтерпеж.
- Ну-но і я запою! Пес його втримує:
- Не співай, лихо буде!
Тільки куди там вовкові витерпіти! Запекли гості погромче почав і він підспівувати. Почули люди вовче виття, схопили хто ціпок, хто коцюбу, хто ополоник і кинулися на вовка. Вовк ледве ноги з комори відніс. На тому й скінчилася дружба вовка із псом.