Жила одна бабуся, і був у неї кошеня. Ось пішли вони віників нарізати. Пригнула бабуся берізку, і впав кошеняті листик на хвіст. Закричало кошеня:
- Бабуся, бабуся, біжимо скоріше, небо валиться!
- Не біжи, кісонька, не валиться. Отут інший листик Шльоп кошеняті на хвіст! Запищало кошеня:
- Бабуся, небо валиться, я побіжу! Та ну бігти! Ну бігти! Зустрів зайця:
- Біжимо, косою, - небо валиться!
- Хто тобі сказав?
- Сам бачив: мені на хвіст упало! Та ну бігти! Ну бігти! Лисові зустріли:
- Біжимо, лисиця - врода, - небо валиться!
- А хто тобі, кошеня, сказав?
- Ніхто не говорив, сам бачив - мені на хвіст звалилося! Та ну бігти! Ну бігти! Вовка зустріли:
- Біжимо, сірий вовк, - небо валиться!
- А ти звідки знаєш?
- Сам бачив: мені на хвіст перекинулося! Та ну бігти! Ну бігти! Зустріли ведмедя:
- Біжимо, ведмідь клишавий, - небо валиться!
- А хто тобі сказав?
- Сам бачив: мені на хвіст брякнулося! Та ну бігти! Ну бігти!
Добігли до лісу, знайшли там хатинку, замкнулися.
Усі зголодніли, а у хатинці - порожньо. Думали, думали й надумали
Покликати до себе на обід лося. На тому й вирішили:
- Давайте сховаємося, а як лось прийде, навалимося на нього й розтерзаємо. Лисиця піднялася на грубку, кошеня стрибнуло на жердинку, заєць під мітлою причаївся, вовк втиснувся під грубку, а ведмідь у грубку заліз.
Усе поховалися, нікому лося кликати. Зстрибнула лиса із грубки, прийшла до лося й говорить:
- Разлюбезний лось, мабуть до нас на обід, усього ми напекли, наготували.
А сама перша додому прибігла й знову на грубку. Отут і лось подарував. Тільки він двері прочинив - усе на нього кинулися. Так ось яке лихо приключилося: лисиця із грубки зстрибнула, шию собі згорнула, кошеня з жердинки скотився - лапки вивихнув, заєць з-під мітли кинувся - вічка виколов, вовк з-під грубки ринувся - ребра пом'яв, ведмідь із грубки вивалився - хребет переломив. А лось залишився живий і пішов додому.