Паслася якось на лузі більша зграя гусаків. Ішла тем шляхом лиса, побачила гусаків, і захотілося їй гусятиною поласувати. Підкралася вона тихохонько до гусака, прагла було його схопити, як раптом — щоб йому порожньо! - хтось як свисне!
Оглядається лисиця: який-такий свистун отут з'явився? Бачить — глечик, а у ньому вітер свище. - Ах ти, такий-сякий великий музикант, — викликнула лисиця. - Перегоди-но ти у мене, я тебе, поганого, на усе життя свистати відучу!
Підбігла лиса до глечика, голову у ручку просунула й бігцем на річку — глечик топити. У ріки на мостки забралася й вилучила глечик у воду. Набігла вода у глечик, він і тягне лисицю з мостков униз. Чує лисиця — кепська справа! Та давай просити: « Глечик-Латать! Я-Те адже пожартувала, а ти всерйоз. Глечик-Латать, я пожартувала, а ти всерйоз!..» Тільки не допомогли лисиці благання: наповнився глечик водою — і потонула лиса.