Посіяв якось людей горох на березі озера. Занадилися дикі гусаки на зорі горох клювати. Що робити, людині?
Думав він, думав — і так погано, і едак недобре. Стріляти? Одного пристрілиш, а інші полетять. Бити? чи Те вб'єш, чи то немає. Нічого не придумаєш.
« Перегоди-но, — думає людей, — куплю-но я медку так сивухи, змішаю й поставлю у горох».
. Сказане — зроблене. Налетіла на зорі величезна зграя гусаків. Поклевали горох, підійшли до корита, попили, знову поїли, так так напилися й наїлися, що й з місця зрушитися не можуть. А людей тільки того й чекала: побрав мотузку, зв'язав усіх гусаків за ноги, іншим кінцем оперезався й зібрався гусаків різати.
Але тільки приставив він першому гусакові ніж до горла — той як загогоче! так так голосно, що гусаки, кричачи з переляку, піднялися у повітря й віднесли із собою людину.
Летять над озером — людині страшно, як би не потонути. Летять над лісом — знову ж страшно, як би на дереві не зависнути. Летять вони, летять, раптом людей бачить — під ним поросшее мохами болото. Засміялася людина від радості й думає: «Отут і впасти не лихо». Побрав ніж і перерізував мотузку.
Почули гусаки, як людей у болото шльопнувся, подумали, що по них хтось стріляє, загоготали ще голосніше й полетіли ще шибче. А людей каменем упав у болото й зав'язнув по груди. Так глибоко загруз, що не вибратися, не ворухнутися. День сидить, іншої сидить, а видертися не може. Зголоднів, так що поробиш?
Кружляє над його головою сорока, скрекоче, за волосся тягне, а допомогти не може. Раптом, на його щастя, біжить повз вовк. Недовго думаючи, людей хвать вовка за хвіст! - і вискочив, немов і не бував у болоті.
На третій день приплела людина додому ні жива ні мертвий. Те-Те дружина так діти раділи!
А гусаки з тієї пори почали літати гуськом; і по цю пору так літають.