Було у батька три сини — двоє розумних, третій дурень. Ось якось покликав їхній батько й мовить:
- Така справа. Що нам усім удома робити? Може, хто з вас піде по світлі щастя шукати?
Добре. Пішов старший. Проводив його батько до дороги, побажав удачі. А яке йому щастя привалило, це ми зараз побачимо. Перший день проїхав благополучно, другий день теж нічого не струсило, на третій день, як на гріх, під'їжджає до розпуття з написом: « По першій дорозі поїдеш — коневі добре. По іншій поїдеш — самому добре. По третій поїдеш — обом добре». Прочитав це старший брат, подумав: «Ось і довідайся, яка перша дорога, яка третя! Повернуся-но я краще додому».
Поїхав середній брат. Та як доїхав до розпуття, теж подумав: «Мабуть довідайся, яка отут перша, яка третя дорога! Повернуся-но я краще додому».
Поїхав дурень. Доїхав до розпуття, подумав, а потім розв'язав так: « Те, що праворуч, завжди праве, правабоне. А що правабоно, те й добре. Ось і виходить, та дорога, де й мені й коневі буде добре, — права. Поїду по ній».
Поїхав. Проїхав небагато, глянув ненароком на землю й побачив старий, рваний гаманець.
- Не лихо, коли старий! - розв'язав дурень. - Хоч і старий, а підняти можна! Розживуся грішми, дивишся — буде куди покласти.
Зліз із коня й підібрав гаманець. А гаманець на сонце скоробився, задубів, зморщився, як зморшок. річ, що ну так адже пожолобився, поправити легко. Пом'яв його, потер — гарний. Але тільки пом'яв дурень гаманець — екое чудо: з'явилися три карлики й запитують, чого він прагне, що накаже?
- Чого прагну? Грошей прагну! Хто ж порожній гаманець до пояса прив'язує? Знову ж, хто мене даром буде у дорозі годувати? Із грішми з голоду не помру, — так що подавайте сюди гаманець золота!
Раз-Два — карлики із грішми отут як отут. Що ще?
- Що ще? Укажіть-но мені дорогу до такого пана, де людей не тільки хліба вдосталь заробить, але й грішми розживеться!
- Добре, добре. Поїдь ось по цій дорозі. Три дні проїдеш, — побачиш перехрестя. Згорни по праву руку, ось і потрапиш куди тобі треба.
Так дурень і зробив. Та ось на третій день, уже до заходу сонця, добрався він до палацу одного короля. Найнявся до нього у служіння. А у короля була гарна дочка, єдине дитя. Сподобався їй Дурень, так хіба за нього заміж вийдеш? Батько не дозволить. Та дурачку королівська дочка полюбилася, — так адже як на ній одружитися? Король його до всіх чортів пошле, а дочку не віддасть. Так і йшов час. Так ось одного разу прийшла дурневі у голову гарна думка. Пом'яв він гаманець, викликав карликів і наказав королівську дочку до нього принести. У одну мить карлики з дівицею отут як отут.
- Послухай, мила, — говорить дурень, — а не чи підеш ти за мене? Я знаю, що батько не дасть згоди, так адже треба старого уламати. Не йому усе століття із мною жити, а тобі. Так чого ж йому противитися?
- Добре, добре, хлопчик, — відповідає королевна, — спробуємо батька вмовити. Ось тобі мій перстень у знак того, що я згодна. Либонь та й удасться нам одружитися. А тепер мені треба поспішати, нерівна година, батько кинеться.
- Поспішай, поспішай, мила. Тільки треба ж і тобі що-небудь подарувати заради змови. Ось що, побери-но ти цей гаманець. Тільки запам'ятай: дуже-те його не мни, а то з'являться три карлики й стануть просити роботи.
Королівська дочка думала непомітно до себе пробратися, але не отут-те було! Помітив король, що дочка у дурня була. Та пішло, і поїхало!..
- Де була? Що це за гаманець? Де його побрала?
- Панотець милий, панотець гарний, із цим кошелем не можна жартувати: якщо його пом'яти — з'являться карлики!
- Давай сюди, прагну сам упевнитися!
Робити нема чого, подала дочка гаманець. Пом'яв його король — з'явилися карлики. Що, мов, накажеш?
- Наказую занести дурня на середину моря й засадити у вежу без вікон, без дверей!
У одну мить готова дерев'яна вежа, і дурень у ній сидить. Королівська дочка плаче-заливається, так робити нема чого.
Ось потрапив дурень у отаке лихо. Але якщо голови не втрачати, мізками поворухнути, — з будь-якого лиха можна виплутатися. Так і з дурнем вийшло. Прикинув він так, прикинув отак, нарешті дістав свій ножичок і почав стіну колупати. Колупав, колупав, глядь — на третій день проробив таку дірку, що мізинець можна просунути. Ще три дні возився — уже голова пролазить. Нарешті на дев'ятий день величезна діра готова. Звив він мотузку із простирадл так з ковдри й спустився до самої води. А тільки тепер куди податися? Нікуди. Так отут на зорі рибалки мережі вибирати підплили. Побачив їхній дурень, заволав у усі горло, щоб зглянулися над ним. Рибалки — люди добрі, побрали вони дурня й відвезли на берег. Та хоча земля та була чужа, незнайома — добре й те, що на суші.
«Чому пісок тут даремно топтати, — думає дурень, — піду-но краще у ліс, хоч ягід назбираю».
У ліс, так у ліс. Іде туди — ну й чудеса! - хто це там свариться? Пригнув один кущ, розсунув іншої, підійшов ближче, бачить: чотири приятелі — ведмідь, пес, птах і мураха — схопилися через видобуток.
- Хіба так меж добрих приятелів водиться?! — кричить дурень.
- Так як же нам бути, — відповідають ті, — коли нікому між нами видобуток розділити?
- Екое диво, давайте я поділю!
Почав дурень ділити видобуток. Ведмедеві дав самі більші кості, псові — ноги, птахові — м'ясо, а мурасі — череп, щоб було куди у негоду сховатися.
Приятелям такий поділ довівся по душі. З'їли вони кожний свою частку й говорять:
- Прагнемо ми тобі, хлопець, за такий слушний поділ відплатити. Отож, коли тобі коли-небудь у житті знадобиться стати ведмедем, тільки крикни: «Ведмідь, сюди!» — і відразу обернешся ведмедем. Знадобиться стати псом, крикни: «Пес, сюди!» — і відразу обернешся псом. Знадобиться стати птахом, крикни: «Птах, сюди!» — і відразу обернешся птахом. Знадобиться стати мурахою, крикни: «Мураха, сюди!» — і відразу обернешся мурахою.
А дурневі тільки цього й треба було. Відразу крикнув він: «Пес, сюди!» — і обернувся собакою. Добіг псом до моря й крикнув: «Птах, сюди!» Відразу пес перетворився у птаха; перелетів птах через море, сача під вікном королівської дочки й співає, і співає, так так солодко, що та мимоволі вікно розкрила. А як розкрила вікно, так птах влетів у кімнату й обернулася людиною. Отут і розповів дурень усе, що з ним було, як він з ув'язнення урятувався. Почува про цей королевна, страх як обрадувалася. Так не довго довелося їм радіти. Один підлий королівський слуга підслухав у дверей і розповів королеві, що дурень птахом прилетів. Король від злості позеленів, призвав людей і наказав піймати птаха, навіть сам узявся допомагати. Що ж, довелося дурневі свою силу показати. Крикнув він: «Ведмідь, сюди!» — і прийнявся всіх по черзі обробляти. Під кінець згріб самого короля й катує:
- Віддаси дурневі свою дочку чи ні?
- Віддам, віддам, тільки відпусти живим! Обернувся знову дурень людиною й вимагає, щоб
Завтра ж весілля справили.
Робити нема чого, довелося королеві погодитися.
Але як тільки весілля зіграли, король став новий підступ будувати. Зв'язався він із чортом і почав його підбивати, щоб той його зятя перевів. Чортові такі штуки завжди по душі, його хлібом не годуй, а дай такою справою зайнятися. Дня не проходить, щоб чорт королівському зятеві не насолив. Нарешті не витримав дурень і говорить своїй дружині:
- Якщо сьогодні знову припхається чорт, так вуж ти до нього приладься, розговорися люб’язніше, та й випитай, де у нього сила зберігається. А я внесу у кімнату три палички й сховаюся за ними, у мураху обернувшись, — і усе підслухаю.
Добре. Опівдні рис приплів. Де чоловік?
- Немає його сьогодні будинку.
Не повірив було рис, а потім, як оглянувся, повірив. Початку королевна розмова вести про той так про сем, щоб випитати, де у чорта сила. Так усе даремно. Нарешті говорить вона:
- Казали мені, начебто ти свою силу за пазухою ховаєш. Та коли хто цю силу через пазуху витягнеться, отут тобі й кінець. Правда це? А? Так воно?
- Ні, — чорт відповідає, — моя сила не за пазухою, а у костях. А кістки мої тільки ведмідь може розтрощити. Більше нікому не дане.
«Ведмідь, сюди!» — крикнула мураха у куті. Відразу мураха обернулася ведмедем і задер чорта.
- Не чи говорив я, що усе у нас утворюється, — мовить дурень своїй дружині. - Тільки ось ще яка справа треба влагодити: проберуся-но я знову мурахою до твого батька й заберу свій гаманець. Він же мій, навіщо я його віддавати буду?
Так і зробив. А потім забрал дружину, відправився до свого рідного батька, повідав йому про усе, що довелося пережити, як одружився. Потім пом'яв гаманець і наказав карликам:
- Палац мені побудуйте гарний і грошей на усе життя припасіть!
Карлики своя справа зробили й зникли. Та зажив дурень зі своєю дружиною щасливо.