Залетів якось раннім раночком горобець у ячмінь так зернятка собі поклевивает. Та кіт отут як отут. Причаївся, приловчився, хвать горобця й потяг його до себе на сніданок. А горобець - ну його докоряти:
- Пан кіт, ви ж делікатного виховання. Де ж це бачене, щоб такий великий пан снідав не умившись?
Соромно стало котові. Поклав він горобця на землю й давай лапкою вмиватися.
А горобцеві того й треба було. Він довго не чекав - спурхнув і полетів. Розсердився кіт і з тієї пори зарік собі дав: пан не пан, а митися він тепер не до сніданку, а тільки після сніданку буде!