Якось раз у одного пана зламалася у дорозі карета. Добре ще, що найшовся поблизу коваль. Велів йому пан полагодити карету, і коваль запросив з пана за роботу цілий рубль. Робити нема чого — прагнеш не прагнеш, а платити треба. Але по шляху додому стала пана розбирати досада: « За таку дрібницю здер цілий рубль! чи Багато він там працював? Виходить, коваль заробляє більше, ніж пан, який у кареті їздить. Коли прикинути, то, мабуть, і я можу ковальською справою зайнятися так набивати кишені рублями. Постій, постій, треба з боку придивитися, як мій коваль працює, і після Юр'єва дня прогнати його — буду сам у кузні працювати».
Добре. Удома став пан щодня походжати у свою кузню. Прийде й давай коваля про той про сем распрашивать так розповідати йому всяку всячину, а сам тайкома знай підглядає, як працює коваль. Так він і вивчився ковальському ремеслу очима, а потім прогнав коваля з кузні — провалюй на всі чотири сторони.
Закрив пан ковалем, побрав кучерів до себе у підручні: пан буде кувати, а кучері — хутра роздмухувати.
Добре. На інший день приходить із сусідньої волості хазяїн з більшим шматком заліза — треба йому леміш викувати. Пан з поважним виглядом побрав залізну болванку, поклав у горно, поверх величезну купу вугіль насипав і говорить:
- А ну, кучері, наддай жару!
Ось кучері, бідолаха, розгойдує хутра щосили, поки залізо добела не розжарилося. Кинув пана болванку на ковадло й говорить хазяїнові: «Бий, давай!» Побрав хазяїн кувалду й прийнявся бити із усього маху, тільки іскри сиплються. Б'є, б'є — зовсім болванка вже розплющилася, а коваль не втручається — мов, знай куй, поки не охололо. Нарешті почорніла железина. Робити нема чого — знову у гір-але кладе її, вугіллям обсипає й карає:
- А ну, кучері, наддай жару!
Кучері, бідолаха, тужиться у хутр, поки знову залізо добела не розжарилося. Кує хазяїн, кує, набридло йому, ось він і говорить:
- Ми скоро зовсім спалимо цю железину — отут уже не вистачить на леміш.
- Як так не вистачить? Вистачить на леміш, тільки ти, дурень, кувати не вмієш, як треба. Кучері, ступай сюди, у тебе ладней вийде — куй!
Узявся за діло кучері — кував, кував, так ніяк леміш не виходить.
- Болванка твоя ні на що не придатна: не вийде з неї лемеша — краще откую тобі сокира.
- Ну, откуйте сокира, і він у будинку придасться. Знову розжарили залозку й кують, кують почім даремно. Малість почекавши пан бачить — обмаль заліза залишилося.
- Бач, хазяїн, яка справа, сокири теж не вийде — откую тобі ножик.
- Откуйте хоч ножик, і він у будинку придасться. Знову розжарили залозку й кують, кують почім даремно. Малість почекавши пан бачить — зовсім мало залишилося заліза.
- Бач, хазяїн, яка справа, і ножика отут не вийде — откую тобі шило.
- Откуйте хоч шило, і шило будинку придасться.
Знову розжарили залозку й кують, кують почім даремно. Малість почекавши пан бачить — зовсім залозка крихітна стала.
- Знаєш, хазяїн, і шила не виходить — откую тобі Чік.
Сказавши це, побрав пан з ковадла те, що залишилося, розжарив добела й кинув у воду.
Чік! - прошипела залозка у воді — ось і Чік готовий.
Зробив пана Чік і просить заплатити йому за роботу як випливає — цілий рубль. Хазяїн на це відповідає:
- Грошей у мене ні, так є будинку пшениця. Приїдьте, пан коваль, заплачу я вам по заслугах.
Поїхав хазяїн додому, а пан відразу велів кучерям закласти карету й поїхав за хазяїном, щоб швидше одержати зароблене. По дорозі пан учить кучерів:
- Слишь, я сам піду з мішком у кліть, мені видніше, скільки побрати за роботу, а ти залишися надворі й слухай. Як хазяїн крикне «Досить!», так ти скажи: «Усип і мою частку теж — важко мені було бити!»
Добре. Приїхали до хазяїна. Веде хазяїн нового коваля у кліть. А за дверима схоронилися двоє здоровенних батраків; згребли вони коваля, повалили на землю, і прийнявся хазяїн охаживать його лозиною, у гарячій золі распаренной. Панові небажання, щоб кучері чули, як йому тріпання задають, ось він стис зуби й терпить. Відлупцювавши як випливає пана, хазяїн говорить батракам: «Досить!», а кучері відповідає знадвору:
- Усип, усип і мою частку — важко мені було бити!
Хазяїн говорить батракам:
- Мені-Те що — дамо ще!
Згребли батраки пана по другому разу, і дав йому хазяїн за Чік кучерову частку.
Коли додому поїхали, пан і говорить кучерям:
- Щоб тебе чорти забрали! Навіщо крикнув, щоб ще всипали?
- Так ви ж, пан, самі так веліли; я завжди вашу волю виконую.
- Ну так, це вірно! А тільки як додому приїдемо, так спали ти цю окаянну кузню. Не стану я більше ковальською справою займатися.