Жив у старі часи один багатий пан. Працювати він ніколи не працював, ось і роздобрів так, що ледве не лопається. Та ніякі ліки йому не допомагало. Хоч і скупий він був донезмоги, але Усе-таки вирішився сповістити всі, що дасть захід золота тому, хто з нього зайвий жир зжене.
Добре. День за вдень проходить, а лікар не є. Але ось якось приходить до пана бідний мужичонка по імені Янис і говорить:
- Я тебе, пан, вилечу, тільки ти за це відвалиш мені три заходи золота та ще свою дочку за мене видаси.
Пан спершу було закомизився, потім почав торгуватися — чи не можна-де подешевше як-небудь, так тільки Янис не уступає. Ну, коли не можна дешевше, так що ж поробиш — пообіцяв пан Янису три заходи золота й свою дочку у дружин. Ось карає Янис, щоб пан з вечора з'явився до нього у домишко, там він його й лікувати стане.
Добре. Ще тільки вечереет, як пан своє товсте черево вже до Янису на двір увозить. Янис його відразу у будинок веде, за стіл саджає, пригощає чому бог послав. А у їжу Янис підмішав сонного зілля. Тільки пан поїв, так його й у сон почало хилити. Послав йому Янис на крамниці, пан і захріп. Янис миттю стяг з нього ошатний одяг, переодяг у лахміття, чоботи зірвав, взув у постоли.
А у Яниса батько був углежогом і смолокуром. Побрав Янис пана, стягнув до смолокурні й кинув — відсипайся поки!
На світанку переодягся Янис у панський одяг і піднімає пана.
- А ну вистачить валятися, пора за роботу, а то й без шматка хліба залишишся!
Продер пан ока й нічого не розуміє, да Янис як витягнув його батіжком, пан так і здійнявся. Змусив його Янис пекти топити.
Спершу не побере пана у користь, що з ним приключилося, — у драній одежонке, на ногах постоли, пекти навіщо-те топити доводиться. Потім зміркував, що, виходить, він учора преставився й у пекло потрапив, а той, хто їм помикает, — не інакше як чорт.
Іде день за вдень. Та нікого-те пан не бачить, крім доглядача у панському одязі. А той тільки працювати змушує так хлібом і водою годує — більше нічого не дає.
Пройшов рік. Від панського пуза й сліду не залишилося. Такий пан стрункий так шустрий став, що й не довідатися.
Ось якось увечері Янис знову підмішав йому у їжу сонного зілля; поїв пан і звалився. Стягнув Янис із нього драну одежонку, переодяг у панську й відніс у свою халупу. Та усе там улаштував так, як було у той вечір, коли пан уперше до нього з'явився.
Не встигнув пан ранком ока продерти, як Янис його вже термосить:
- Піднімайтеся, пан, начебто б уже неабияк изволили здрімнути! Не чи досить?
Витріщає пан ока, нічого не розуміє. Запитує, чи довго він спав? Янис відповідає, що пан изволил поспати дуже навіть неабияк, він, Янис, за цей час встигнув у ліс сходити й мітелок нарубати. Довго сумнівався пан, під кінець Усе-таки повірив.
Запрошує Янис пана до стола. Піднімається той — і себе не довідається: тоненький так стрункий напрочуд! Нарадуватися пан не може. Поснідав і направився до себе у маєток. Так заробив Янис три заходи золота й панську дочку за себе побрав.
Уже потім тільки Янис панові розповів, як він його лікував, як жир з нього зігнав. Довго ще пан жив і вуж добре знав, яке своєю працею хліб заробляти.