Жив на світі хлопчик. Батько з матір'ю у нього давно вже померли, і бідолаха поневірявся по білу світу. Нічого іншого йому не залишалося, як найнятися до одному хазяїнові у пастухи. Пообіцяв йому хазяїн платити п'ять талерів у рік, але, коли рік минув, прогнав він хлопчика, не сплативши ні гроша.
Іде хлопчик і гірко плаче. Зустрів йому інший хазяїн і запитує:
- Що ти, хлопчик, плачеш?
- Як же мені не плакати? Заробив я у хазяїна п'ять талерів, а він мене прогнав і не сплатив ні гроша.
- Ну, не горюй! - утішає його хазяїн. - Іди до мене пастухом, я тобі буду платити десять талерів у рік.
Пішов хлопчик до нього у пастухи й відслужив цілий рік. Але тільки рік минув, і цей хазяїн прогнав хлопчика, не заплативши ні гроша. Та знову хлопчик іде по дорозі й гірко плаче. Зустрів йому третій хазяїн.
- Що ти, хлопчик, плачеш? - запитує.
- Як же мені не плакати? Заробив я у хазяїна десять талерів, а він мене прогнав, не заплативши ні гроша.
- Ну, не горюй! - утішає його хазяїн. - Іди до мене, я тобі буду платити п'ятнадцять талерів у рік.
Пішов хлопчик до нього й прослужив цілий рік. Але тільки рік минув, і цей хазяїн прогнав його, не заплативши ні гроша.
Зовсім засмутився хлопчик. Іде по дорозі й плаче. Зустрівся йому важливий пан, підійшов і запитує:
- Чого ти, хлопчик, плачеш?
- Як же мені не плакати? У трьох хазяїв я працював, але жоден з них мені ні гроша не сплатив.
Пошкодував пана парубійка, посадив у свою карету, привіз його до себе у палац і говорить:
- У мене ти одержиш грошей, скільки захочеш, і робота буде неважка, тільки не роби того, що не велю.
На інший день відвів пан хлопця у підвал, де стояли три більші казани, і говорить:
- Я повинен виїхати на три дні, а ти дивися, щоб вогонь під казанами не згас. Можеш по всьому палацу ходити й усе дивитися, тільки до колодязя не ходи, не те погано буде.
У перший день усе було гарне. А на другий день стало хлопцю нудно, пішов він палац оглядати. Та у казани заглянув. Бачить: там сидять усі три хазяї, що його обдурили. Хлопець ще більше підкинув дров під казани, вогонь так і запалав, а хазяї від лементу ледве не перевелися. На третій день згадав хлопець про колодязь і спокій втратив: так йому хотілося у колодязь заглянути. Терпів бідолаха, терпів, але не витерпів і до колодязя побіг. Заглянув туди - темно, хоч око коли. Сунув руку - мокро. Вийняв руку, дивиться: один палець у крові.
Що робити? Уже й мил він палець, і тер, а кров з пальця не сходить. Незабаром повернувся пан і запитує хлопця:
- чи Всі зробив, як я велів?
Пішов подивитися - насправді, усе у порядку, краще не зробиш. Але отут глянув він на хлопця, побачив, що у нього палець у крові, і відразу зрозумів, що той у колодязь заглядав. Розсердився пан на хлопця за непослух і висік його ледве не до крові.
Так вони жили-поживали, хлопець служив панові вірою й правдою, у всьому догодити йому намагався. Але ось одного разу пан знову говорить:
- Я повинен виїхати на три дні, а ти дивися, щоб усі казани були у порядку. Ти по всьому палацу ходити можеш, тільки у одну кімнату не заходь. Якщо зайдеш, погано буде.
Виїхав пан, і залишився хлопець один. Як пан велів, так усі й робив. Тільки не дає йому спокою та кімната, куди йому входити заборонене. У перший день він витерпів, у другий день теж стримався. А на третій день нічого не міг із собою поробити - так і тягне його у ту кімнату. Входить хлопець туди, бачить: коштує гарний кінь. Перед конем - дві свічі, а за ним - овес. Подумав хлопець: "Не справа це: овес коштує, а є його кінь не може". Та поміняв місцями свічі й овес. Накинувся кінь на овес і з'їв його, а потім важко зітхнув і говорить хлопцю:
- Ну, синок, тепер тобі не минути лиха. Якщо нині повернеться пан, не вціліти нам з тобою. Злякався хлопець до смерті й просить коня:
- Порадь, як же нам тепер урятуватися? А кінь відповідає:
- Тільки один у нас шлях до спасенью. Якщо ми прагнемо у живі залишитися, бігти треба, але спершу спробуй зняти великий меч, що на стіні напроти висить, і перерубай товстий ланцюг, якому я прикутий.
Спробував хлопець меч зі стіни зняти, але навіть зрушити його не смог. Тоді кінь велів йому випити ковток із пляшки, що у куті стояла. Випив хлопець глоток і знову пробує меч зняти. Зрушити те він меч зрушив, а зняти знову не може. Велів кінь випити ще один ковток. Після цього хлопець меч зі стіни зняв, але перерубати ланцюг не зумів. Велів йому кінь випити третій ковток. Випив хлопець третій ковток і одним махом перерубав товстий ланцюг.
- Тепер бери сідло, - говорить кінь, - сідлай мене й сідай верхи. Але спершу побери гребінь, що у пана на столі, хустка, що у пана у узголів'я, і пляшку, що у пана під ліжком.
Побрав хлопець усе, що було ведено, і вивів коня у двір. Але як на коня сісти, не знає: кінь величезний, ніяк на нього не заберешся. Говорить йому кінь:
- Залізь-но на камінь і чекай, а коли я буду пробігати повз, стрибай мені на спину.
Хлопець так і зробив. Але коли він стрибав, то навіть до половини не доплигнув і на землю звалився. Побіг кінь повз хлопця у другий раз, але знову нічого не вийшло. А отут раптом ліс навколо зашумів - це пан додому вертається. Злякалися хлопець і кінь, не знають, що й робити. Помчався кінь втретє повз камінь і кричить хлопцю:
- Якщо тепер на мене не сплигнеш, обоє ми загинули. Зібрав хлопець усі сили й сплигнув Усе-таки коневі на спину. Помчався кінь як вихор, тільки дерева гнуться, коли кінь повз них пробігає, і калюжі висихають від його копит.
Скакали вони, скакали й раптом чують: зашумів ліс за ними ще сабоніше, чим від їхнього бігу. А кінь і говорить:
- Ох, кепсько! Це чорт за нами женеться! Їдуть вони далі, а чорт їх уже ось-ось наганяє. Отут кінь крикнув:
- Кинь гребінь на землю, не те кінець нам.
Жбурнув хлопець гребінь, і у ту ж мить за ними піднявся густий-прегустий ліс, чортові крізь нього не продертися. Спробував рис крізь ліс пробитися, так тільки шкіру собі обдер. Збігав він додому за косою й прийнявся цей ліс косити. Махнув косою раз, махнув інший і – широка просіка готова. Та знову чорт за втікачами женеться.
Летить кінь щодуху, так хіба від чорта втечеш? Ось він їх знову наганяє. Кричить кінь хлопцю:
Кинь-но хустка на землю, не те кінець нам!
Кинув хлопець хустка, і негайно за ними виросли величезні скелі. Спробував рис крізь скелі пробитися, але тільки пазурі обламав. Довелося йому додому за ломом збігати. Приніс лом і прийнявся скелі дробити. Нарешті пробив собі дорогу й далі помчався. Чорт увесь посинів від злості й несеться за втікачами як вихор. Чує хлопець, що ліс пущі колишнього зашумів. Так і є - чорт знову їх наганяє. Кричить кінь хлопцю:
- Вилий воду із пляшки, дивися тільки не облий мене й себе!
А у хлопця від страху руки трясуться. Вилив він воду й ненавмисно бризнув коневі на задні ноги. У ту ж мить розлилося за ними море, але й кінь до половини у воді. Перелякався хлопець, що втоплять вони. Але кінь щосили відштовхнувся задніми ногами й вискочив на берег. А чорт за морем залишився, ледве не лопається від злості, але нічого зробити не може: такого моря йому не переплисти. Плюнув він і додому повернувся. Подивився кінь чортові вслід і говорить:
- Урятувалися ми з тобою від чорта, а що далі робити будемо?
Думав хлопець, думав, нічого придумати не може. Тоді кінь так розв'язав:
- Іди-но ти своєї дорогою, а я своєї піду. Коли тобі що-небудь знадобиться, поклич мене. Перший раз клич срібного коня, другий -золотого, третій - алмазного, а у четвертий - чорного.
Сказавши це, здійнявся кінь дибки й умчався немов вихор.
Залишився хлопець один і пішов куди ока дивляться. Ішов, ішов і прийшов у королівський палац. Розв'язав він там на роботу найнятися. Стали думати, куди б його прибудувати, і розв'язали - нехай воду возить. А хлопцю що - раз наказане, він і робить.
А у того короля була донька-красуня. До неї наречені із усіх кінців світу сваталися, але вона всім відмовляла. Посватався до неї могутній принц із сусідньої держави, але і йому довелося голіруч піти. Розгнівався принц і оголосив королеві війну. Що ж робити? Де вже королівським солдатам змагатися з військом принца! Але коли воювати, так воювати, і стали до війни готуватися.
Усе на війну збираються, тільки водовоз і вухом не веде, знай собі воду із ставка черпає так жаб лякає. Глузують із нього люди: з’їхав з глузду, мол, хлопець, а він відповідає, що до війни готується.
Пішли усе на війну, а хлопець будинку залишився. Та ось одержує король звістка, що майже всі його військо перебите й прийде, видне, королеві схилити голову перед принцом. Дійшли ці звістки й до водовоза. Викликав він срібного коня й відправився на війну - блиснув повз вікна принцеси, як блискавка. Побачили вороги срібного вершника й кинулися врозсип. А хлопець мчиться за ними й б'є, немов жаб у ставку. Перебив він ворогів, і військо короля додому повернуло.
Повернулися додому, дивляться, а срібного вершника немає. Так ніхто й не довідався, хто це був і куди зник. Тільки королівська дочка знала: вона у віконце підгляділа, як водовоз у срібного вершника перетворився, але нікому не сказала ні слова. Усю країну обшукали, а срібного вершника так і не знайшли.
Через якийсь час принц знову війну оголосив. Що робити? Знову всі стали до війни готуватися. А хлопець знай собі із ставка воду черпає так жаб у усі сторони ганяє. Глузують із нього люди: ну й вояк! Тільки хлопець і вухом не веде.
Пішли усе на війну, викликав водовоз золотого коня й знову блискавкою блиснув повз вікна принцеси. Солдати принца, як тільки вгляділи вдалині золотого вершника, відразу навтьоки кинулися, а він мчиться за ними так усіх, хто під руку попадається, убиває.
Військо короля додому повернулося, і стали золотого вершника шукати. Так хіба його знайдеш? Адже золотий вершник жаб у ставку ганяє. Одна принцеса знає, хто він такий, але ні слова не говорить. Пройшло небагато часу, і принц втретє війну оголосив. Війська у нього більше, чим у ті два рази разом. Довідалися про це у королівстві, злякалися, не знають, як бути. Сам король голову від страху втратив. А принцеса його утішає, говорить, що їм той же вершник допоможе, що й у минулі два рази. Цього разу й король на війну відправився: вуж дуже йому хотілося на могутнього вершника подивитися. Усі знову так і вийшло: усе пішли на війну, а хлопець будинку сидить.
Почекав він, поки один залишився, викликав алмазного коня й блискавкою блиснув повз вікна принцеси. Солдати принца вже майже усе військо короля перебили. Але отут примчався алмазний вершник. Як махне він мечем, так солдати принца падають, немов жаби у ставок. Раз-Два - перебив вершник військо принца. Зібралася королівська рать додому. А король розв'язав алмазного вершника піймати. Та коли той проїжджав повз, король метнув у нього свій спис і потрапив йому у ногу. Спис зламався, і вістря залишилося у нозі вершника, а сам він умчався як вихор.
Нічого не поробиш, повернувся король із військом додому без алмазного вершника.
А будинку принцеса говорить королеві:
- Якщо ти знайдеш цього алмазного вершника, я вийду за нього заміж, і тобі ніякі вороги більше не будуть страшні.
Дуже королеві хотілося цього вершника знайти, і пообіцяв він віддати йому вся своя держава й принцесу у дружин. Але вершник так і не з'явився. Принцеса-Те знала, хто цей вершник, але як це вона раптом піде й скаже, що прагне вийти заміж за водовоза.
Тоді король послав гінців оголосити по всіх країнах, що віддасть свою дочку у дружин і усе королівство на додачу тому, хто врятував його від принца. Шукають алмазного вершника, шукають, але знайти так і не можуть.
А у короля був слуга, і розв'язав він: раз вершника не знайшли, чому б йому не стати рятівником королівства? Приходить він до короля й говорить, що ніяково йому у зяті королеві набиватися, але королівство-те він урятував.
Ну, раз рятівник з'явився, треба принцесу за нього заміж віддавати.
Став король до весілля готуватися, скликав гостей із тридев'яти держав. Усі веселяться, тільки принцеса смутна ходить. У останній вечір перед весіллям розплакалася вона. А король зрозуміти не може, що це з дочкою трапилося, і запитує:
- Що ти, донечка, плачеш?
- Як же мені не плакати, якщо мій алмазний вершник теж плаче? Зрозумів король, що слуга його - ошуканець, і розв'язав перевірити, хто ще плаче. Ходить король, ходить, придивляється, але усе веселі, ніхто не плаче. Зажурився король: дочка вбивається, а він їй допомогти не може. Вийшов він у сад погуляти й побачив водовоза. Сидів хлопець на березі ставка й плакав так само гірко, як принцеса. Отут-Те король і зрозумів, хто був срібним, золотим і алмазним вершником. Підійшов король ближче: так і є - хлопець саме обмивав проколоту ногу й витягав з рани вістря королівського списа. Побрав король хлопця за руку й увів у зал, наказав усім замовчати й сказав:
- Не знаю, що мені тепер робити. З'явилися у мене два нові королі.
Один заслужив честь стати королем, так не зізнався, а другий не заслужив, але прагне королем стати. Кого з них мені королем зробити, а кого покарати? Усе у один голос закричали, що королем треба зробити того, хто це заслужив, а другого прив'язати до дикого коня й пустити по лісах, по болотах. У ту ж мить примчалася чорний кінь, що хлопця від чорта врятував. Прив'язали до нього слугу, і умчався кінь як скажений. Так покарали слугу, а водовоза зробили королем. Та принцеса плакати перестала, рада вона радехонька, що знайшла свого нареченого.
А кінь повернувся й не відходить від молодого короля. Просить він короля:
- Якщо бажаєш мені добра, убий мене!
Молодий король нізащо не погоджувався коня вбити, уже дуже він його любив. Але кінь усе просить і просить. Подумав отут король: "Він мені стільки добра зробив і завжди мене слухався, як же я його прохання не виконаю?" Змахнув він мечем і відітнув коневі голову.
Та у ту ж мить перетворилася кінь у прекрасного юнака. Розповів він, що у коня його перетворив чорт, а сам він - принц із сусідньої держави. Не знав принц, як йому й дякувати молодого королеві. Потім принц виїхав до себе додому. А король зі своєю красунею дружиною живуть і донині, якщо тільки якого лиха з ними не приключилося.