Зостарився у одного селянина півень, перестав вчасно співати, людей будити. Розсердився на нього хазяїн і з будинку прогнав. Пригорюнился бідолаха півень, пішов у ліс і бродив там три дні й три ночі.
А у іншого селянина жив кіт, який по старості вуж і мишей ловити не міг. Прогнав хазяїн кота у ліс - що ж даром-те хліб перекладати. Нехай-но по білу світу походить, корм так житло сам собі добуває. Побрів кіт у ліс, тиняється там, бідолаха, як і півень, не знає, куди йому подітися так за що узятися.
Бродив кіт по лісу, бродив і півня зустрів. Повідали вони один одному про свої лиха й розв'язали триматися разом: усе легше буде. Як розв'язали, так і зробили. Відшукали містечко зручніше, щоб хатинку собі побудувати. Як місце знайшли, так і за роботу дружно узялися. Раз-Два - хатинка й готова. Умовилися вони, що півень буде домовничать, а кіт на полювання ходити. Як улаштувалися вони у хатинці, велів кіт півневі щей наварити, а сам м'ясо добувати пішов. Ідучи, кіт покарав півневі нікого у хатинку не пускати.
- Ні, ні, - говорить півень, - нікого не пущу.
Пішов кіт зі спокійною душею, а півень щи варити прийнявся. Варить він щи, варить, раптом чує: хтось у двері стукається й жалібно так просить:
- Пусти у хатинку погрітися!
"Це хто ж так змерзнув?" - подумав півень і у віконце визирнув подивитися. Ось ті на! Так це кум лисиць! Говорить йому півень:
- Не пущу я тебе. Хазяїн мій, кіт, суворо-пресуворо мені покарав нікого у хатинку не пускати.
- Ох, Півень, - заскиглив лис, - кінець мені, якщо ти мене не пошкодуєш. Надворі мороз лютий, ноженьки мої так змерзли, так змерзли - не коштують, не ходять. - А сам з ноги на ногу усе переминається, щоб півень йому повірив. Пошкодував півень бідного лиса й впустив його у хатинку погрітися. Зрадів кум, увійшов у хатинку й запитує півня:
- Що поробляєш?
- Так ось, щи варю, - відповідає півень.
- Дай щец покуштувати, - не вгамовує лис.
"Добре вуж, - подумав півень, - почастую бідолаху". Тільки він нагнувся щей зачерпнути, лис цап півня за шию, за поріг і - бігцем у ліс. Добре ще, що кіт з полювання саме тою самою дорогою вертався, по якій лис півня ніс. Побачив кіт лиса, кинувся на нього й відбив півня. Повернулися вони додому, налаяв кіт півня: навіщо його ослухався й лиса у хатинку пустив. Уже півень і так і сяк виправдовується, мов, думав він, що лис ось-ось надворі змерзне, тому й пустив. А кіт пущі колишнього розсердився й ледве не видер півня за свавілля. Тим часом щи зварилися, кіт і півень наїлися й спати лягли.
Ранком півневі знову за щи ухвалюватися треба, а кіт на полювання збирається - м'ясо добувати. Ідучи, знову кіт покарав півневі нікого у хатинку не пускати, а то йому не поздоровится.
- Нехай хоч як проситься, - говорить кіт, - нізащо у хатинку не пускай.
- Добре вуж, добре, - пообіцяв півень, - тепер-те я нікого не пущу. Пішов кіт зі спокійною душею у ліс. А лис уже у кущах сидить і чекає, коли кіт у лісі зникне.
Кіт пішов, півень розвів вогонь і щи варити поставив. Але не встигнули щи закипіти, як знову хтось у двері стукається так жалібно так просить:
- Пусти у хатинку, Півень.
Підскочив півень до віконця подивитися, кому це так у хатинку захотілося. Бачить він: сидить під віконцем лисиць - безсоромні очі. "Ну, уже цього разу я тебе у хатинку не пущу", - подумав півень. А лис усе не йде, усе впустити його благає. Нарешті набридло півневі лиса слухати, він і говорить:
- Мені кіт суворо-пресуворо покарав нікого у хатинку не пускати. А вуж тебе, лис, я й поготів не пущу, геть як ти давеча на мене кинувся.
- Так я ж пожартував, - відповідає лис, - налякати тебе праг. А нині мені не до жартів: не пустиш мене - виходить, отут мені й кінець. За мною мисливці із собаками женуться, ось-ось наздоженуть. Пусти мене у хатинку, не погуби! Та так лис просив, так молив, що пошкодував його півень і впустив у хатинку.
- Що ж ти отут один поробляєш? - запитує лис півня.
- Щи варю, - відповідає півень, - так чекаю, коли кіт м'яса принесе.
- Дай-но щец покуштувати, - просить лисиць, - чи смачні? Півень-Дурень не подумав поганого й розв'язав почастувати кума. Тільки він нагнувся щей зачерпнути, лис цап його за шию, вискочив за поріг і - у ліс. Цього разу лис побіг інший дорогою, щоб з котом не зустріти, але - треба ж! - кіт у цей день теж іншою стежинкою вертався додому й знову зустрів лиса з півнем у зубах. Вцепився кіт лисові у зашийок і другий раз урятував півня від неминучої смерті.
Прийшли вони додому, і давай кіт півня сварити за дурість так неслухняність, а півневі й виправдатися нема чим. Налаяв кіт півня, а потім вибачив, і сіли вони щи з горщика сьорбати.
- Ще раз попадешся так, - говорить кіт, - видеру тебе.
- Щоб мені провалитися, - клянеться півень, - якщо дам себе провести й впущу кого-небудь у хатинку!
Наїлися вони щей і спати лягли.
На третій ранок знову всі по-старому: кіт на полювання збирається, а півень щи варити залишається. Ідучи, кіт говорить півневі:
- Бережися! Якщо впустиш кого-небудь у хатинку, не минути лиха тобі. Пішов кіт на полювання, а лис у кущах біля хатинки сидить так за котом підглядає. Зник кіт з виду, лис почекав небагато й постукав у двері хатинки. Підійшов півень до віконця глянути, хто стукає, а лис цього разу й не думає проситися, а як крикне півневі:
- Відкривай двері, так поживіше, мене сюди сам кіт надіслав. У лісі з ним лихо приключилося, треба нам розв'язати, як допомогти йому. А ще велів мені кіт дещо з хатинки із собою прихопити.
Повірив півень-роззява лисові, вуж боляче той спритно причинятися вмів, і впустив його у хатинку.
- Дай мені спершу щей похлебать, - говорить лисиць, - а то сил у мене ні, не зможу допомогти котові з лиха виплутатися.
- Добре, зараз наллю тобі щей, - відповідає півень. Але тільки він нагнувся щей налити, лис тат його за шию - за поріг та й у ліс.
Не зустріли цього разу вони по дорозі кота, і розв'язав півень, що прийшов його смертну годину. Відніс його лисиць у дрімучий ліс, у саму хащу, і у нору свою затяг. Кинув він півня у темний кут і велів йому молитися, а сам із дружиною радиться, як краще півня приготувати: засмажити або зварити. Тим часом з лісу кіт з видобутком повернувся. Побачив він, що двері хатинки навстіж розкриті, щи не з'їдені, відразу зрозумів, що трапилося. Засмутився кіт, півня живим уже й бачити не сподівається. Але розв'язав Усе-таки спробувати: а раптом урятує? Підрахував кіт усі гроші, що у нього із кращих часів залишилися, і заквапився у місто. Купив там сопілку так шаблю гостру, повернувся додому й пішов слідами лиса, поки не добрішав до його нори. Сіл кіт перед норою й заграв на сопілці, так так славно він відіграв, що навіть пташки у лісі змовкли й заслухалися. Почули гру маленькі лисенята, троє їх у норі було, і стали батька з матір'ю просити, щоб пустили їх послухати. Відпустили їхній лис із дружиною. Побігли лисенята з нори сопілка послухати так подивитися, хто це так добре відіграє. А кіт у одній руці сопілка тримає, а у іншій - шаблю, і тільки лисеня з нори висунеться, так кіт йому голову із плечей геть. Пішла сама лисиця подивитися, куди її лисенята запропастились, чому не вертаються. Тільки вона з нори висунулася, кіт і їй голову відрубав. Кинув кіт сопілка й - бігцем у нору. А півневі ось-ось кришка: лис уже зовсім було зарізати його зібрався. Отут вбіг кіт і відрубав лисицю голову. Бачить кіт: лежить у куті зв'язаний півень. Розв'язав кіт півня, побрав під мишку й додому приніс.
Цього разу кіт півня навіть сварити не став, а побіг у ліс і березових гілок наламав. Бачить півень, що зараз його висічуть, і давай розповідати, як справа була, мов, лисиця він тому у хатинку впустив, що праг кота з лиха виручити. Усе розповів півень як було, так не допомогло йому це: розтяг його кіт на землі й видер. Поплакав півень, покричав, на кота подувся, а потім вони помирилися.
З тих пір жили кіт і півень у хатинці спокійно так щасливо, і ніхто їх більше не тривожив.