За давніх часів у одного короля пас овець пастух, який умів так красиво відіграти на кокле, що навіть птахи зліталися послухати. Та й лісові звірі, зачувши звуки кокле, теж збігалися до його череди, мирно слухали й овець не били, не розполохували.
Трапилося одного разу самої королевне проходити повз лісову галявину, де у ту пору пастух пас свою худобин. Підійшовши ближче до галявини, королевна почува ніжні звуки кокле. Зупинилася вона, прислухалася раз, прислухалася інший — прямо серце тане, такі перебори! Тоді підходить вона до пастуха й говорить: — Скажу я тобі, молодець, ось що: твоє кокле звучить солодко, та й ти сам мені люб! Ні із твоїм кокле, ні з тобою самим я не розстануся.
Пастушок до того красиво відіграв, що королевна заслухалася й про будинок забула. Чекає старий король дочку, чекає, а її не мабуть, не чути. Пішов він її розшукувати й знайшов своє дитя поруч пастуха.
- Ти що отут робиш? - запитав її старий грізно.
- Слухаю, як молодець на кокле відіграє. Не бачиш хіба — навіть птаха злетілися на його музику? Вели молодцю заграти, тоді й сам разохотишься послухати. Тоді тобі, батько, не здасться у дивину те, що надумала я ніколи не розлучатися ні з легінем, ні з його кокле.
Старий король, Почув таке, позеленів від злості. Схопив він свою дочку, повів додому, а молодця наказав завести у ліс і стратити.
Привели слуги королівські пастуха у ліс, щоб негайно виконати наказ короля, так тільки захотіли вони доторкнутися до безневинного, як раптом зашумів ліс грізно й у той сама мить здоровенна мужичина, одягнений у усі зелене, говорить катам:
- Не стратити вам у моїх володіннях безневинного!
Але слуги королівські не прагнуть добром відступитися від пастуха. Тоді зелена людина підняла руку й стратив їхніх самих, а пастух з радощів схопив своє кокле й давай відіграти, так так, що затанцювали ліс і гори!
На інший ранок ледве світло поспішає королевна у ліс пастуха шукати. Не сподівається вона застати його у живих, але як тільки дійшла до галявини, миттю розвіялися її думи гіркі — як і вчора, дзенькає у лісі кокле. Глядь — і сам пастух виходить назустріч королевне, здоровісінький. Довго вони ламали голову, як уберегтися від королівського гніву. Так поки роздумували, старий король знову за дочкою з'явився. Тільки цього разу ще й з військом. Куди подітися? Поспіхом бідолахи нічого кращого не надумали, як бігти. Біжать вони, біжать: пастух з королевной спереду, а військо за ними. Через ліс пробігли без перешкоди, а за лісом, як на зло, ріка їм шлях перепинила. Отут уже втікачам лиха, не минути, так раптом звідки не візьмися є зелена людина й обіцяє їх виручити. Миттю зробив він зелений міст через ріку й перевів їх на іншу сторону. Праг і король із військом по мості перейти, так міст зник у них перед самим носом. На іншому березі зелена людина й говорить пастухові:
- Не сварися тепер з королем, віддай йому свою невісточку. Пройде час — він і сам віддасть свою дочку за тебе. Потерпи й ти, дівиця, прийде молодець назад, одружиться на тобі, і батько гніватися не буде.
Добре. Пастух погодився. Говорить він так:
- Послухай, король, не буду суперечити й сваритися з тобою! Забирай свою дочку, потім, мабуть, і сам віддаси мені її добром!
Пастух пішов у чужі краї й найнявся працівником до іншого короля. На наступний рік у цього короля трапилася війна із сусіднім королем. Пішов воювати й пастух. А у лісі підійшов до пастуха той сама зелена людина й говорить:
- Куди вже тобі воювати з таким мечем! Бери мій, з ним ти один із цілим військом попораєшся.
Побрав пастух у зеленої людини меч і один прогнав ворогів. Король не знає, що й робити від радості. Оголосив він пастуха своїм спадкоємцем, тому що у самого не було ні сина, ні дочки. А сусідній король ніяк не вгамовує — сбирает він військо вдвічі більше, сина свого над військом воєводою ставить і знову посилає проти ненависного йому короля. У старого короля прямо піджилки затряслися; адже ворожий-те воєвода, син сусіднього короля, велетень такий, що страх бере: у стіг сіна ростом і голова як казан. Однак молодий королевич тільки посміхається й говорить:
- Так будь він хоч у три стоги ростом — одна йому ціна; як рубану своїм мечем, так від нього мокре місце залишиться.
Із цими словами виходить молодий королевич ворогу назустріч. Велетень побачив супротивника й закричав:
- Або не боязно тобі, дрібнота, битися із мною? Давай поборемося один з одним: коли я тебе поб'ю, стало бути, твоє королівство бите, коли ти мене поб'єш, тоді забирай мої володіння.
Добре. Почувши такі мовлення, старий король і зовсім знітився. Хіба можна здолати такого велетня? А молодий королевич не став довго роздумувати — як рубане, так у велетня й головища із плечей геть. Радості кінця не було: сусіднього короля прогнали, та ще й нові землі додалися. Старий король відразу закотив бенкет на увесь світ, скликав усіх своїх підданих і оголосив, що поставить молодого королевича не тільки над старим королівством, але й нові землі, які він своїм мечем завоював, теж під його владу відійдуть. Бенкетували три дні й три ночі. А до вечора третього дня стали доходити вести, що старий-король сусідній покинув свої колишні володіння й відправився завойовувати інші, напавши на того короля, що за рікою жив. Почувши про те, молодий королевич підхопився, плечі розправив і говорить:
- Дивитеся, мало йому було сина й володіння втратити, треба ще й на мого майбутнього тестя напасти. Піду-но прожену його звідти, а по дорозі назад приведу із собою у будинок невісточку мою!
Із цими словами побрав він меч зеленої людини й умчався. Прискакав туди: уся земля ходуном ходить — воєводою-те у ворогів сам ведьмин син. Ніхто не переможе його, не здолає. Однак у молодого королевича розмова коротка:
- Дайте-но мені тільки добратися уводити, увести до ладу нього!
Ну й справа була! Не допомогли отут ні ведьмини сини, ні інші чорти; де б не опускав він меч зеленої людини, усюди від ворогів тільки мокре місце залишалося. Коли закінчилася війна перемогою й ворога прогнали, король призвав до себе могутнього воїна й запитує:
- Скажи на милість, хто ж ти такий? Розв'язав я віддати тобі, грізний воїн, свою дочку у дружин. Це всі, чим можу віддячити й заплатити тобі. Дорожче її немає у мене нічого.
- Хто я такий? Я твій колишній пастух.
- Так бути того не може!
- Ну, коли не віриш, то поклич свою дочку, вона-те мене довідається.
Прийшла дочка, дивилася, дивилася, так ніяк не може довідатися у ньому тодішнього пастуха.
- Коли не можеш мене довідатися, тоді подайте сюди моє кокле!
Побрав колишній пастух своє кокле й заграв. Як почула королевна, так і викликнула:
- Ти це і є! Де вже мені було довідатися тебе у такому багатому вбранні!
Тоді віддав король дочку у дружин своєму колишньому пастухові, і зіграли весілля, так таку багату, який досі не бачили.
Після весілля молодий королевич і говорить своєму тестеві:
- Ну, не чи говорив я тобі тоді за рікою, що добром віддаси мені свою дочку?