Одна вдова по бідності рано віддала у люди чотирьох свої синів і при собі залишила тільки найменшого. Хоч і бідний був харч, однак ріс менший як на дріжджах і вже на восьмому році перекидав мішки зерна у вісім пур немов перинки. А коли з отроків виріс, то силищи він став небаченою.
Одного разу пішов богатир молодої у ліс по дрова й жарту заради притяг здоровенну ялину разом з коріннями.
Іншим разом, коли таку ж ялину у лісі виривав, зустрів богатир мисливця з рушницею на плечі й запитав його дружелюбно:
- Ну як, повезло підстрелити що-небудь?
- Повезе ще, — мисливець йому у відповідь. - Ось прагну сьогодні пройти сто верст до одного дуба. На тому дубі сидить на суку махонький комарик. Цьому комарикові прагну у ліве око потрапити й додому засвітла відвертати.
Богатир — той, що ялинки виривав, — теж за стрільцем увязався. По дорозі почали розмову, і виявилося, що обоє вони — брати. З радощів від такої нежданої зустрічі обоє брата не помітили, як тридцять верст відмахали. На тридцять першої версті дивляться — іде хтось назустріч, посвистуючи, шапка на вухо заломлена. Хто веселий, той говіркий. Брати загородили свистунові дорогу й запитують, тому він шапку на одне вухо носить.
- Якщо одягну шапку прямо, те на стінах усіх будинків і по краях шапки бурульки понамерзнуть.
Далі з розмови вийшло, що він теж їх брат. Чого отут роздумувати, відправився із братами й він. Пройшли ще тридцять верст і побачили людину, що знімала із правої ноги дерев'яний черевик.
- Хіба босоніж краще? - запитали три брати.
- Так, — відповів той, що роззувався, — інакше не можу: як ступну у черевику, так миттю занесе мене невідомо у яку далечінь.
Та цей пішов разом з ними. По дорозі почали розмову про себе, і виявилося, що всі четверо — брати. На дев'яностій версті зустрічають ще одного молодця. Бачать брати, що хлопець одну ніздрю собі заткнув, і запитують, навіщо він це зробив? Той у відповідь:
- Варто відкрити обидві ніздрі, як вітри вистачить шість млинів вертіти.
- Ну, так не інакше, і ти наш брат! - викликнув стрілок. - Саме нам п'ятого бракує.
Розговорилися — і точно, брат.
За балаканиною всі п'ятеро пройшли інші десять верст, прострелили комарові ліве око й розв'язали, поки сонечко не закотилося, відвідати бабу-матір.
Погостювали всі п'ятеро у матері вдосталь, а тоді надумали йти до самого короля на заробітки. У королівському палаці вони довідалися, що принцесу видадуть за того, хто у бігу її пережене.
- Чого отут роздумувати? - викликнув брат, який черевик роззував, і розв'язав бігти наперегони із принцесою.
Дав король принцесі й скороходові по кухлю й велів із джерела, де сонце встає, принести води; коли скороход повернеться раніше принцеси, те назавтра й весіллю бути.
Біжить принцеса швидко, немов куропаточка. А скороход уже давно води зачерпнув, на півдорозі приліг на старих кінських костях і заснув: сонце там жарить щосили, ось і разморило скорохода. Принцеса побачила, що він спить, перекинула його кухоль і побігла що було духу до короля. Стрілок негайно вистрілив у кістку у брата під головою й розбудив його. Підхопився той, око не продерши, схопив перекинутий кухоль і помчався за водою по другому разу, однак поспів ще обігнати принцесу й першим прибігти до короля.
А король не віддає принцесу. Виряджався він, виряджався доти, поки не вмовив скорохода замість принцеси побрати мішок золота, такий, який віднесе на собі брат скорохода — силач.
Добре. Поки семеро кравців шили мішок для грошей, король заманив усіх п'ятьох братів у кімнату, де замість стін — печі, і наказав топити печі так, щоб уся кімната розжарилася докрасна.
- Нічого, — присвиснув брат, який шапку носив набекрень, — пускай топлять скільки влізе; ось поверну шапку прямо, відразу холодно стане.
Так воно й було. Три дні й три ночі топили грубки. Потріскалися вони, а кімната як була, так і залишилася холодна. На третій день дивує король — не згоріли брати! Але мішок-те вже готовий і, прагнеш не прагнеш, треба гроші віддавати. Вигребли одну грошову комору, другу, тільки на полмешка вистачило. Усе комори вигребли, і лише тоді дополна мішок насипали.
Силач побрав величезний мішок так, немов у нього полова насипана, і пішов. Скороход з іншими братами за ним крокують.
Однак під кінець королеві стало жалко грошей. Кличе він солдат і посилає їх відняти мішок. А брат-ветродуй відкрив затиснуту ніздрю й здув усіх назад немов дим. Тільки один солдат у коріннях дерева застряг. Його ще й сьогодні мабуть, якщо бачили подивитися на коріння вивернутих бурою ялинок.