Одному хазяїнові багато років вірно служив кінь. Ось вийшли його роки, працювати йому вже не під силу стало. Хазяїн і говорить:
- За те, що ти стільки часу вірно служив мені, не стану я тебе на шкуродерню відправляти, а підкую й відпущу на волю.
Звів його хазяїн до коваля, підкував востаннє й відпустив у ліс.
Ось бродив, бродив кінь по лісу, зустрів з ведмедем. Захотів ведмідь із конем схопитися. Кінь і говорить:
- Якщо прагнеш із мною силою помірятися, — підемо до того каменю. Хто з нього зможе вогонь висікти, той і сабоніше.
Підійшли вони до каменю, кінь як ударить по ньому копитом, так іскри й посипалися. Тріснув ведмідь лапою по каменю — нічогісінько не висік. Занудився від образи ведмідь і пішов ладь.
Зустрічає вовка й розповідає йому, якого він небаченої сили звіра зустрів. Вовк говорить, що це, вірно, був кінь, так ведмідь тому не повірив.
Розв'язав вовк упевнитися, попросив ведмедя підняти його вище й показати цього звіра.
Згріб його ведмідь, підняв і запитує:
- Ну як, бачиш його?
- Ні, не бачу.
Ведмідь його вище підняв, так міцніше стис, ще вище, ще міцніше. Вовк не витримав, та й здох. Кинув ведмідь вовка додолу й говорить:
- Ех ти, сірий! Ще похвалявся, що можеш того звіра подужати. Як тільки побачив, так від одного страху помер.