У одного багатого пана був розумний собака - робила усе, що хазяїн їй наказував. Тільки ось говорити не вміла. Став пан шукати людину, яка навчила б його собаку мовлення людської. Десь казна-де відшукав він селянина, який і узявся панську улюбленицю цієї премудрості навчити.
- А чи багато побереш за це? - запитав пана.
- Чимало. Сорок пудів золота. Та щоб наперед мені сплатив.
- Добре, сплачу тобі сорок пудів золота наперед, - погодився пан.-Тільки навчи собаку! Їдемо до мене за нею.
Приїхали. Селянин навалив на свій віз сорок пудів золота й відвіз його до себе додому разом з барскою собакою. Та почав її навчати, чому було потрібно.
Через п'ять місяців пан приїхав до собачого вчителя й запитує:
- Ну, як? Говорить уже моя собачка?
- Так, маленько вже говорить, - відповідає селянин.
- А що ж вона сказати мені може?
- Може сказати гав-гав, ррр та інше у такому роді.
- Скоріше вчи! - говорить пан.
- Коли навчу повністю, ти мені ще сорок пудів золота заплатиш.
- Добре, заплачу ще, тільки навчи!
Пройшло небагато часу - приїжджає селянин до пана й доповідає, що його собака вже повністю навчено говорити по людському. Пан заплатив йому ще сорок пудів золота й велів завтра привести йому мовця собаку.
На інший день селянин приїхав до пана знову один.
- А де ж моя дорога собачка? Селянин став йому розповідати:
- Повів я її сьогодні до тебе, почав з нею по дорозі розмовляти. Став розпитувати, як, мол, живе твій хазяїн, як його дружина-господарка, а вона давай мені бовтати всі начистоту, що хазяїн зі своєю дружиною не ладить, зі служницями й іншими жінками плутається. Слухав я, слухав, і стало мені боязно: не став би твій пес про це бовтати всім, і твоїй дружині у тому числі. Щоб того не трапилося, я відразу пса прикінчив.
- Молодець. Правабоно зробив! - зрадів пан.- Дам тобі за це ще сорок пудів золота. А то погано б мені довелося.
З тієї пори жоден пан своїх собак не вчить говорити.