Жили-Минулого багатий пан і бідний, кволий мужичишко. Пан не знав, куди гроші запроторювати, а бідняк вічно голову ламав, де шматок хліба роздобути. Ось одного разу повідомляє пан собі для потіхи змагання — хто більше небилиць нагородить. Пообіцяв він пуру золота тому, хто його перебреше. Полювання й біднякові заробити пуру золота, з'явився він на змагання.
Підійшла черга бідняка брехати.
- Ну, що скажеш, бурлака? - запитує пан.
- Здраствуй, пан! - відповів бідняк і прийнявся брехати. - Знайшов я раз у лісі ялина, на якій замісце шишок росли більші, гарні боби.
- Може таке бути, — погодився багатий.
- Зірвав я один біб, приніс додому й посадив перед хатою. Та що ти думаєш? Біб відразу почав рости. А як він ріс-те — по п'яді у хвилину!
- Таке цілком можливо, — знову погодився багатий.
- Думав я, думав, що з ним робити, поки, нарешті, не поліз по бобу наверх. Високо вже заліз, як раптом одна гілка під мною обломилася й полетів я вниз.
- Та таке може бути, — говорить пана.
- Падав я, падав, напевно зовсім розбився б і ніхто б про це не довідався, не звалися я на більшу хмару. Ось їду я важливим паном на хмарі й поглядаю, що інші люди на землі роблять.
- Що ж, вірю я цьому, — сказав багатий.
- Раптом побачив я небесна комора, і коли хмара над ним проходила, я на дах — приг! Проробив у даху діру й вліз у комору.
- Вірю, — говорить багатий, якому вже стало набридати брехня бідняка.
- А там на стінах розвішані всі зірки й місяці — не перерахувати, скільки їх там. Став думати, як би назад на землю злізти, поки не догадався всі місяці кінцями по-зв'язувати й по них спуститися.
- Може й це бути, — пробурчав багатий.
- Сказане — зроблене. Мотузка з місяців готова, поліз я вниз. Так ось, дивлюся — до землі ще далеко, а мотузка скінчилася.
- Воно, звичайно, — проговорив багатий і запитує: — Та довго ще з тобою усе це приключалося? А то у мене часу мало.
У бідняка теж брехня до кінця підходять, і тому він, знаючи пихатість багатого, розв'язав викласти свій останній козир:
- Я поболтался ще, відпустив кінець і звалився у більшу печеру...
- Усьому вірю, тільки закінчуй швидше! - не терпиться багатому.
- Та що ти думаєш: там мій і твій батьки свиней пасуть і заради шматка хліба б'ються...
Це для багатого вже надто, — щоб над його батьком так поглумилися.
- Брешеш! Брешеш! - закричав він. - Мій батько ніколи свиней не пас і твого батька не знав! Брешеш!
А біднякові тільки того й треба було. Забрал він обіцяну пуру золота й зажив собі розкошуючи.