Скопився у ямі під курячим сідалом гній. Зопрів він і затлелся. Прокинулася вночі курка, побачила пару, і негайно спало їй на розум: «Уж не чи загорілася земля? Звідки бути такому диму?»
Заклохтала вона з переляку. Отут прокинувся півень:
- Що таке? Що трапилося? Невже й уночі ти помовчати не можеш?
- Бовтаєш, сам не знаєш що! Не бачиш, чи що, — земля горить! Потрапили ми у лихо.
- Постій-но, постій! Мабуть, твоя правда: дим іде! Агов, дружина, вуж не чи твоїх це рук справа?
- Так ніяк ти з’їхав з глузду? чи Час тепер винних шукати? Біжимо, Доки цілі.
Та побігли, бедняжки, з усіма зі своїми дитинками. На узліссі березняків зайця зустріли.
- Куди у таку рань? - запитав заєць.
- Земля горить, земля горить! Це моя дружина зробила...
- Що, справді?
- Так, так, справді. А всі моя дружина...
- Ой, братик, коли так — дамо стрекача! Та я с вами Бігли, бігли, лисові зустріли.
- Куди це ви спозаранку? - запитує лисиця.
- Ой, кумонька, земля горить! Земля горить!.. Це моя дружина зробила.
- Що, справді? - злякалася лисиця.
- Так, так, справді. Та всі моя дружина...
- Так чого ж ми, братики, чекаємо? Пускайтеся навтьоки, та і я з вами.
Бігли, бігли, зустріли ведмедя.
- Куди це ви усе так жваве?
- Рятуємося, рятуємося: земля горить! Пів-землі згоріло... Це моя дружина зробила...
Але ведмідь, відомий хоробрий, тільки сміється:
- Ех ви, пустомелі! Покажіть-но мені, де горить? Подивимося, який-така пожежа.
Повели його. Прийшли — бачать: ведмідь правий, нічого не горить. Тим часом встигнув хазяїн увесь гній вивезти, і залишилася за перегородкою глибока яма. Перелетіли півень із куркою благополучно через перегородку, а друзі їх — ведмідь, лисиця так заєць — не розрахували, що яма глибока, і як полізли, так і плюх на дно! Що тепер робити? Як не звивалися, як не вертілися, бачать — не вибратися їм з ями! А отут ще лихо: захотілося всім трьом є — ну, просто сечі немає! Вирішили, що зайцеві — прагнеш не прагнеш — помирати. Ну й, зрозуміла справа, уплели його за милу душу. А крутійка-лиса прибрала заячі кишочки й приховала їх у куточок, про запас. Сама вляглася поруч із ведмедем. Спали, спали, раптом лиса підхопилася — і знову за їжу. Здивувався ведмідь:
- Ти що їси? Так адже це кишки! Слишь, дай і мені! Звідки ти їх побрала?
- Який ти простак! Я собі черево розпорола та і їм свої кишки. Зроби й ти так, чим з голоду помирати.
Розпоров собі ведмідь, дурило, черево. Не встигнув і охнути, як здох, бідолаха.
Посміялася лисиця досхочу над роззявою. Уже вона-те з ями вибралася!