Жив один дідок. Не міг він уже собі на шматок хліба заробити, ось і розв'язав зайнятися ворожінням. А у одного пана у тій окрузі саме пропав дорогою золотий перстень, і він розшукував ведуна, який міг би те кільце відшукати. Почув пан про старого й посилає за ним слуг. Привели слуги старого до пана, а старий і говорить:
- Так скоро зниклий перстень не знайдеш. Годуєте мене три дні як випливає, та ще грошей відсипте, тоді я вам і викладу, де той перстень.
Погодився пан і наказав годувати старого, скільки його душеньці завгодно. Після вечері старий і говорить слугам:
- Слава богу, один є, так у запасі ще два.
Він-Те думав про добре проведений день, а слуги, які у пропажі винуваті були, подумали, що ведун про одне зі злодіїв уже прознав.
Наступного дня старий знову славно поїв і знову говорить:
- Слава богу, два є, так третій у запасі.
Він знову говорив про два славно прожиті денька, а слуги ще більше впевнилися у тому, що ведун уже про дві злодіях прознав.
На третій день старий знову добре відвечеряв і говорить, начебто про себе:
- Слава богу, усі три як є. Тепер-Те вже я знаю, що робити.
Він-Те думав уночі втекти, а слуги зовсім переполошилися, зібралися всі троє й радяться: «Прознав, вірно, старий, що це ми перстень украли. Підемо краще самі до нього й пообіцяємо більші гроші, щоб не казав панові».
Пішли слуги до ведуну, розповіли йому всі й просять, щоб він їх панові не видавав. Старий відповідає:
- Я адже давно вже знав, що перстень у вас, так не праг відразу панові казати. Коли добре заплатите, то спробую сховати як-небудь ваш гріх. Принесіть мені цей перстень, ми його перепряжемо.
Принесли слуги перстень, сунув його старий у шматок хліба, а хліб скормив індикові.
Наступного дня кличе пана старого.
- Ну, три дні пройшли, довідався, де мій перстень?
- Ваш перстень проковтнув індик, я зараз покаджу, який.
Закололи індика — і насправді вийняли з його потруху перстень. Ой, як зрадів пан! Заплатив він старому більші гроші.
А тільки не зовсім пан повірив старому, розв'язав його випробувати. Піймав він цвіркуна, сунув його у кухоль, перевернув її й запитує у ведуна, чи може він угадати, що під кухлем. Та адже треба ж — цьому мужикові Цвіркун було прізвисько. Зітхнув він важко й говорить: «Ох, бідолаха Цвіркун, ось і догодив ти не на свій шесток!»
Здивувався пана:
- Ледве-їй, і насправді ти великий ведун! Та додав йому нагороди.
На всю округу прослил старий небаченим чарівником. Та коли вдавалося йому що наворожити, то усе про це пізнавали, а коли що не вдавалося, про те й мовлення не було.