У одному маєтку овинщик вічно крав хліб. Панові завжди видалося, що мало зерна намолочують. Подумав він — не чи краде хліб овинщик? Та став за ним підглядати. Одного разу осіннім ранком ще
Затемна під'їжджає овинщик з підводою до поміщицької клуні; насипав він зі своїм мальцом три мішки жита, два вже на віз звалили й зібралися третій піднімати. А отут звідки не візьмися пана наскочив. Овинщик миттю розв'язав мішок і висипає зерно.
- Ви що отут, канальи, робите? - закричав пан, позеленівши від злості.
- Так що робити, ваша милість? Ви ж зазавжди скаржитеся, що мало намолочуємо. Ось я й привіз із будинку трохи пур жита.
Овинщик жив відразу неподалік.
- Чого? Ти, худобини, здумав зі свого будинку у мою клуню хліб возити! Потрібний мені твій хліб! Клади його у віз і виїдь, щоб духу твого отут не було!
- Як накажете, пан, коли велите, то виїдемо. Янка, а ну давай піднімемо мішок на підводу!
Досипали мішок дополна, на віз поклали й виїхали. З тієї пори поміщик ніколи не говорив, що мало хліба намолочують.