Знудила зайцеві життя. Та і як не знудити? Усе-Те його труять: днем мисливці із псами, уночі вовк, так лисиця, так інші звірі. З неба орел так яструб виглядають. Навіть котишка нікчемний — і той напасти норовить! «Ох, невміч, тяжка моя частка, — думає заєць. - Нікого так не труять і не кривдять, як мене. До чого мені, такому, і на світі жити? Піду-но я краще на озеро палитися».
Та запетляв він на озеро з життям кінчати. А на березі жаби сидять так так само, як заєць, боязко оглядаються: не чи замишляє хто на них напасти? Побачили вони зайця, всполошились: що, мол, це за чудовиська? Та одна за інший б воду — плюх! Побачив заєць, як жаби від нього втікають, і не став у воду кидатися.
- Ого, братуха, — викликнув він, не пам'ятаючи себе від радості. - Усі вони одного мене злякалися!.. Чого ж мені горювати? У жаб - те, видне, частка ще поважче моєї: ціла юрба одного зайця злякалася.
Зареготав заєць із радощів, так так, що у нього губа лопнула.
З тієї пори у зайця губа роздвоєна. Але частку свою він більше не кляне й рук на себе накладати не думає.