Трапилося це у старожитні часи. Ішли одним шляхом сонце, мороз і вітер і розмова проміж поводилися.
Сонце говорить:
- Я сабоніше вас обох. Мороз відповідає:
- Ні, я сабоніше.
Розуміють вони, що сабоному легко жити на світі: куди він не піди, усі його бояться. Але як довідатися, хто з них найдужчий?
Ідуть вони, ідуть і зустрічають людину. Забачачи подорожан, зняла людей капелюх, поклонився й пішов далі. Але не встигнув він відійти, як ті троє його назад кличуть: прагнуть знати, кому людина поклонилася. Не всім же трьом?
Ось і запитують вони його:
- Скажи, людей, правду: кому з нас трьох ти поклонився? Не всім же трьом відразу?
Думала людей, думав, а що відповісти, не знає. Скажеш — «усім трьом» — бог знає, чи добре буде? Скажеш — «одному», так не знаєш, якому: сонце спалить може, мороз — обморозити, а вітер — землю висушити. Подумала людей: «Не чи краще сказати, що вітру поклонився? Сонце як не пали, а вітер подує, ось і посвіжіє. Мороз як не студи, а вітер з півдня подує, ось і потеплішає.
Надумав і говорить:
- Я поклонився вітру.
Сонцю це не сподобалося, воно загрожує людині:
- Ти ще попомнишь, що вітер тобі люб'язніше мене був.
А вітер утішає людину, говорить:
- Не страши ні сонця, ні морозу. Коли почнуть вони тебе кривдити, ти мене пом'янь.
Улітку сонце задумало помститися людині й давай палити променями, скільки є жару. Так людині пекуче стало, що не знає, куди й подітися: ні надворі, ні у хаті ніякої прохолоді, хоч у воді рятуйся! Так довго чи у воді просидиш? Отут людей про вітер згадав і говорить:
- Хоч би вітерець подув! Не так би пекуче було.
Вітер отут як отут — подув з півночі, і відразу прохолодніше зробилося. Людей знову за роботу узявся, а сонцю довелося визнати, що вітер сабоніше його виявився.
Узимку мороз надумав людині помститися й наслав таку холоднечу, що людей навіть у хаті у шубу кутався. Знову людей про вітер згадав і говорить:
- Хоч би вітер подув, поганяв би хмари, ось мороз і полегчал би.
У той же година подула вітер з півдня, закрутив сніжну хуртовину, мороз і полегчал. Людина вийшла з будинку й став збиратися у ліс.
Отут і мороз зрозумів, що вітер сабоніше його, що з ним не потягаєш. Та поїхала людей спокійно у ліс по дрова. Зустрів вітер із сонцем і говорить йому:
- Сабоніше той, хто силою не хвалиться. Тільки на ділі видне, у кого сили більше.