У старожитні часи було у одного батька четверо дітей — один син так три дочки. Дочки за вдовим батьком ретельно доглядали, а син — той без
Утомилися пригощав його самими смачними стравами. Щасливо жилося батькові на схилі віку при таких добрих дітях. Проказував він бувало: «Доки ви, дитинки, станете жити мирно так дружно, сама Лайма вам посміхатися буде. Ти, синок, — як я помру, — не одружися відразу, а спершу сестер заміж видай. Послухаєш мене — далеко у житті підеш».
Послухався син батька й довго після його смерті жив зі своїми сестрами. Але у один злощасний день доля розсудила по-іншому й відняла у брата любих сестер. А була справа так: якось опівдні сестри у саду гуляли. Отут звідки не візьмися налетів вихор і умчав сестер невідомо куди. Шукав брат сестер три дні й три ночі — ніде ні сліду! Пішов брат з будинку й пішов по світлі шукати своїх сестер. Ходить, шукає, випитує — так усе даремно. Хлібець з'їв, припаси у нього скінчилися, не знає бідний братик, що тепер робити, як бути?
«Будь що буде, — розв'язав він, — а додому мені усе одне повернення немає. Коли таку справу — стану харчуватися, чому бог пошле».
Незабаром йому заєць зустрів. Проскакав було повз, а братик йому й говорить:
- Зайка-Телепень, не скакай повз: голодний я, моченьки немає. Знімання тебе.
- Не їж мене, парнишка-братику. Я з тобою піду, у лиху допоможу.
Добре. Незабаром братикові вовк зустрів, праг було повз пробігти, а братик йому говорить:
- Волчишка-Злодюжка, не тікай: я голодний, знімання тебе.
- Не їж мене, парубійко-братику: за тобою побіжу, у лиху допоможу.
Добре. Зустріли братикові ґедзі так оси. Прагли вони повз пролетіти, а братик їм і говорить:
- Агов, ґедзі-кусачи, агов, оси-дударі! Не летіть, я голодний, знімання вас.
- Не їж нас, парубійко-братику! Ми з тобою полетимо, у лиху пособим.
Добре. Незабаром братикові сокіл зустрів. Праг сокіл повз пролетіти, а братик йому говорить:
- Соколок-Кривій клювок! Не лети: я голодний, знімання тебе.
- Не їж мене, парубійко-братику: я з тобою полечу, у лиху пособлю.
Добре. Незабаром братик раку зустрів. Праг рак від братика позадкувати, а братик йому говорить:
- Не задкуй, рачок-повзунок: я голодний, знімання тебе.
- Не їж мене, парубійко-братику, тобі вслід поповзу, у лиху допоможу.
Добре. Ідуть собі разом парубійко-братику, так зайка-телепень, так вовк-злодюжка, так оси-дударі, так ґедзі-кусачи, так соколок-кривій клювок, так рак-повзунок. Увійшли вони у ліс. На другий день бачать — хатинка на курьей нозі крутиться-вертить-звивається. Братик їй і говорить:
- Зупинися, хатинка, дай подорожанам притулок. Зупинилася хатинка. Увійшли подорожани, бачать — сидить
Бабуся. Запитує вона подорожан:
- Куди йдете? Їй братик у відповідь:
- А ти нас нагодуй так спати поклади, завтра ми всі тобі й розповімо.
Дала притулок їхня бабуся. Ранком братик розповів їй усе один по одному й запитує:
- А не чи знаєш, де мої сестриці? Бабуся у відповідь:
- Я, братик, не знаю, де твої сестриці. Але коли сходиш до моєї сестри, вона, мабуть, скаже.
Вони й пішли. На інший день у глухому борі побачили іншу хатинку на курьей нозі. Братик говорить:
- Зупинися, хатинка, дай подорожанам притулок — відпочити трошки.
Хатинка зупинилася. Зайшли подорожани, бачать — інша така ж бабуся сидить. Запитує бабуся:
- Куди йдете? А братик у відповідь:
- Нагодуй так спати поклади. Ранком усі й розповімо. Дала притулок їхня бабуся. Ранком братик їй усе один по одному
Розповів і запитує:
- Коли знаєш — відкрий, де мої сестриці? Бабуся у відповідь:
- Скажу тобі, де твої сестри. Одна за щукою замужем, інша — за орлом, а третя — за ведмедем. А щоб тобі до них добратися, потрібне спочатку у відьми верхівкового коня заробити. А до ведьмина житла три дні шляху.
Пішли подорожани відьму шукати. Через три дні відшукали її, і найнявся братик до неї у працівники з такою угодою: коли встереже він три дні підряд дюжину кобилиць — одержить лоша. Погнав ранком братик дванадцять кобилиць на пасовище, а дванадцять лошат на стайні залишилися. Пішли із братиком і попутники його, так усе спати й залягли. Тільки зайка-телепень не спить: він- те, глядь, усіх хитріше виявився. Говорить:
- Ти спи собі, парубійко-братику, спите всі, а я піду так послухаю, про що кобили проміж себе говорять.
Приг-Скік! Підскочив зайка-телепень до кобил і чує: ось тобі й на! Кобилиці-Те ввечері додому йти й не думають — вони-де не дурної: адже їм відьма суворо-пресуворо покарала — поки одну женуть, іншим по кущах розбігтися. Почув це братик — і мурашки по спині пробігли. А ґедзі-кусачи так оси-дударі сміються:
- Не журися. Підуть вони по кущах бродити, а ми їх — жалити. Заженемо їх додому, ось побачиш.
Так і зробили: увечері кобилиці бродять-плутають. Але ґедзі-кусачи так оси-дударі як прийнялися їм шкіри колоти! Метеликами кобилиці додому понеслися.
Лає їхня відьма, а вони у відповідь:
- Піди-но ти сама: подивимося, що робити станеш? Та на інший день те ж саме було.
А на третій день зайка-телепень із такою звісткою прискакав: відьма-де наказала, щоб кобили від кусючої не у стайню рятувалися, а у дрімучий бор, туди-де кусачам не пробратися.
У братика мурашки по спині пробігли, а вовк-злодюжка говорить:
- Подумаєш! Начебто й усього на білому світлі кусючої, що ґедзі так оси? Це ремесло і я розумію. А для моїх іклів хаща не перешкода.
Так і вийшло: напали ввечері на кобилиць ґедзі-кусачи так оси-дударі, а кобилиці від них — у ліс. Але не вийшло по-їхньому: вигнали їх з хащі вовчі ікла, а укуси ґедзів так ос додому загнали. Бачить відьма — кобили випасени, і говорить братикові:
- Одержуй завтра лоша — і щоб духу твого отут не було!
Братик і його друзі спати залягли, а зайка-телепень поскакав підслухувати, про що відьма з лошатами тлумачить. А вона їх напоумляє:
- Ви, одинадцять, залишайтеся, які є. А ти, дванадцятий, самий мій найсабоніший, мти завтра залізь під ясла й прикинься, начебто хворий, напівдохлий. Хлопцю можна з вас кожного вибирати, який сподобається: так виряджалися. Хворий будеш — він на тебе й не поласиться.
Підслухав це зайка-телепень і несе братикові свіжу звістку. Ранком одинадцять лошат по стайні скакають — так так, що врятую немає. А дванадцятий нагору тормашками під яслами валяється, так так важко дихає, рівно хутра кузнеч ние шумлять. Тих одинадцять відьма розхвалює, до небес звеличує, а про дванадцятого говорить: «Дурний був, дурним і подохнет».
Але братик її й не слухає: подавай йому хворого! Інші щось боляче полохливі. Небажання відьмі віддавати дванадцяте лошати, так що поробиш? Угода дорожче грошей.
Забрал братик свого лошати й пішов з ведьмина лігвища.
По шляху лоша говорить:
- Паси мене три дні на білій конюшині — стану таким, як моя мати у відьми. Паси шість днів на білій конюшині — стану трехкрилим, злечу вітром. Залишиш на білій конюшині дев'ять днів — буду шестикрилим, зметнуся вихром.
Так і сталося — на дев'ятий день шестикрилий кінь повчає братика:
- Відпусти зайку, вовка так ґедзів з осами — вони тобі своє відслужили. Сідай на мене верхи, сокола посади на коліно, а рак пускай за мій хвіст чіпляється: я вас усіх трьох домчу до першої сестриці.
Зайка-Телепень так вовк-злодюжка у кущі втекли, сліпнув-ні-кусачи так оси-дударі у дупла забилися. Рак-Повзун вцепився коневі у хвіст, братик підхопився верхи на коня, а соколок-кривій клювок злетів до братика на коліно. Земля здригнулася, вітер у вухах засвистів — і ось уже Шестикрилий домчав їх до першої сестриці, до щучого будинку! Говорить Шестикрилий:
- Злазь, парубійко-братику, ступай із щукою-зять-кому знайомитися. Там обговорите — що далі роби-те. А ми втрьох за дюнами передохнемо.
Зайшов брат до сестри, у їй від радості навіть сльози з очей покотилися. Нагодувала братика, спати уклала, і чекає-пожде, чи скоро чоловік повернеться? До вечора щука отут як отут. Побачила сліди Шестикрилого, злякалася, запитує:
- Змилуйся, жінка, скажи, уже не змиеви чи це сліди?
- Так немає ж, немає. Те мій братик до нас у гості примчався.
- Виходить, можна мені людиною обернути. Обернулася щука людиною, входить у хату. Шурин йому
Назустріч, і так вони обрадувалися один одному, немов давно знайомі. Так недовго у зятька ока радістю блищали: згадав він про свою злощасну долю, зітхнув важко й говорить:
- Якби міг ти мене, братик, зі змиевих пазурів визволити — ось би щастя було! Зачарував він нас — брата орлом, іншого — ведмедем, а мене — щукою. За мною ось менша твоя сестра, за орлом — друга, а за ведмедем — старша. Одному тобі змія не здолати. Ступай до братика-орлові, може, він допоможе, а я слабшав: мені адже, як сонце зійде, знову щукою обернутися.
Ранком підхопився братик на свого коня й помчався до другого зятя, до орла. Кінь із соколом і раком у ліс відпочивати пішли, а братик до сестри зайшов, у орлий будинок. Обійняла його сестра зі сльозами, нагодувала, спати уклала, а сама чоловіка чекає. Увечері прилетів орел, але, побачивши сліди Шестикрилого, злякався й заблагав:
- Змилуйся, жінка! Скажи — не змиеви чи це сліди?
- Так немає ж, ні, мій братик до нас у гості прискакав.
- Коли так, то я людиною обернуся.
Обернувся орел людиною й зайшов у будинок. Шурин йому назустріч, і так обрадувалися обоє, немов давним-давно знайомі. Але й цей зять незабаром згадав про свою лиху долю й сказав, зітхаючи:
- Визволив би ти мене, братик, зі змиевих лабетів! Те-Те щастя було б! Але одному тобі змія не здолати. Ступай-но ти до брата-ведмедеві, він тобі допоможе, а я занадто слабшав: адже як сонце сходить, я орлом обертаюся.
Ранком братик підхопився на свого коня й помчався до третього зятя, до ведмедя. Кінь із соколом і раком пішли у ліс відпочивати, а брат до сестри зайшов, у ведмеже житло.
Обійняла його сестра із плачем, нагодувала, спати уклала, а сама чоловіка чекає. Увечері прийшов ведмідь. Побачив сліди Шестикрилого й запитує:
- Уж не чи змій отут околачивался? Не його чи те, жінка, сліди?
- Немає ж, ні, це мій братик до нас у гості прискакав. Ведмідь обернувся людиною й увійшов у будинок. Шурин —
Йому назустріч, і так обрадувалися обоє, немов давним-давно знайомі. Але незабаром і цей зять згадав про свою лиху долю й сказав з подихом:
- Допоможи-но ти мені, братик, вирватися зі змиевих пазурів. Одному мені з ним не впоратися, але коли вдвох візьмемося — тріскотіти змиевой шкірі! Ранком-Те адже я знову ведмедем обернуся! - тоді й приймемося за справу.
Ранком братик кликнув свого коня. Земля здригнулася, вітер засвистав: Шестикрилий із соколом і раком отут як отут. Ведмідь подумав було, що сам змій прилетів. Але братик його заспокоїв:
- Це не змій, це мій верховий кінь. А це мої друзі. Одного чесно заробив, інших чесно заслужив.
- Ось це добре, братик! З таким конем так з такими помічниками нам змія здолати не важко буде. Живе змій у палаці, а палац його — у великій скелі. Летимо туди.
Миттю усе у скелі опинилися. Праг було братик негайно ж скакати у палац на своєму коні, а ведмідь говорить:
- Не так шпарко! Нині ти, братик, із соколом і раком отут залишайся. А ми із Шестикрилим у палац підемо: у нього сила, у мене вправність. Завтра, братик, твоя черга настане, а післязавтра всім нам работенки вистачить. Нам би нині тільки зв'язати змія, а більшого й не треба. Адже змія відразу вбити не можна, у ньому сила безсмертна. Ну, починати пора: треба поспіти, поки сонце не сіло.
Звалилися з гуркотом кам'яні ворота, здригнулася скеля. Шестикрилий так ведмідь зі змієм воюють: земля тремтить, скеля тріскотить, грім гримить, глухе ревіння доноситься... Билися до вечора, а до вечора шум поутих, вийшли Шестикрилий з ведмедем зі змієва лігвища, обоє у крові. Але справа зробили: зв'язали змія! Відправилися всі додому, відпочивати, на завтра сил набиратися, щоб почата справа продовжити.
Ранком ведмідь перший підхопився, розбудив братика й говорить:
- Піднімайся, братик! Час за роботу, нині твоя черга щастя спробувати. Ми усе за воротами залишимося, а ти ступай у скелю. Побачиш двоє дверей: одна праворуч, інша ліворуч. Ліві двері ликом зав'язана, ти туди не ходи: у тієї
Кімнаті зв'язаний змій лежить, він, коли ввійдеш, тебе проковтне. А у праві двері входь без побоювання, у тій кімнаті наша головна помічниця — дівиця-врода, королівська дочка. Змій викрав її у короля й замкнув у палаці. Попроси її, нехай виманить у змія таємницю: де його безсмертна сила прихована?
Сказане — зроблене. Братик прокрався до дівиці, і вона негайно пішла до змія. Змій і так її допитував, і едак: до чого, мол, їй знати? Але, подумавши, сказав:
- Відкрию тобі таємницю. Усе одне тобі моєї безсмертної сили не добути. За сто верст звідси інша така ж скеля височіє, як ця. На ній — палац, а у палаці — страшний бик. У ньому-те моя безсмертна сила й прихована! Але навіть і вбив би хто бика — моєї безсмертної сили йому не мабуть: дохлий бик живою качкою обернеться. А піймала б ти качку так убила б її — і те моєї безсмертної сили не добудеш: дохла качка обернеться яйцем і кане у морську глибину.
Довідалася дівиця всі що потрібне, розповіла братикові, а той — коневі, а кінь — ведмедеві. Помчалися усе додому відпочивати так сил на завтра набиратися.
Ранком ведмідь перший підхопився, розбудив братика, коня, сокола й раку й говорить їм:
- Піднімайтеся, пора за справу! Нині нам усім работенки вистачить!
Не втрачаючи часу, пустилися вони до тієї скелі. Чимало довелося їм повозитися, але до вечора гора звалилася, і вони прикінчили бика. Тільки бик здох — глядь! з нього качка вилетіла й піднялася високо у небо. Качка у небо, а сокіл за нею! Нагнав і заклював на смерть. Але тільки качка здохла — Шльоп! з качки яйце випало й кануло у глиб моря. Настала черга раку: рак пірнув вслід яйцю й виволік його із глибини морський. Тільки рак яйце на сушу виволік — Шестикрилий — топ! і роздавив яйце. У ту ж мить зв'язана змій у. палаці за сто верст випустив дух. Отут — звідки не візьмися! - прилетів орел, а з води щука виплила. Усі троє — ведмідь, орел і щука — кинулися братикові у ноги, обернулися людьми й говорять:
- Спасибі, що прийшов зі своїм шестикрилим конем, з усіма твоїми товаришами, визволяти нас зі змиевой неволі! Тепер ми на усе життя людьми залишимося. Нам щастя, і сестрам твоїм, нашим дружинам, щастя: адже вони нині королеви, тому що ми знову королями стали, як і колись були. Змій загинув, а ми живі... Поспішаємо по будинках, піддані-те наші давно про нас горюють, заждалися, мабуть...
- Так-Те воно так, — говорить братик, — так встигнете! По моєму розумінню, нас потрібне насамперед до моїх сестер мчатися. Заберемо їх із собою — і полетимо у зміїв палац. Там дівиця-врода, подивимося, що з нею сталося? Не можна нам" її забувати, адже вона головна наша помічниця була.
Сказане — зроблене. Примчалися усе у зміїв палац. Ах ти, господи, до чого ж дівиця обрадувалася! Зі сльозами так із плачем кинулася братикові на шию. Зі сльозами так із плачем говорить йому:
- Спасибі тобі, молодець, що визволив мене зі змиевих пазурів! Мені від панотця-короля велике королівство досталося, а короля у тому королівстві немає. Будь ти моїм королем, буду твоєї королевою. А шестикрилому коневі, великому героєві, треба зміїв палац у володіння віддати.
На тому всі й розсталися: Шестикрилий залишився панувати у змієвом палаці, сокіл полетів, рак під водою зник, а братик обійняв свою королеву, і роз'їхалися усе по своїх королівствах.
Та зажили всі мирно так щасливо.