Звив шпак гніздо на ялині. Уже й пташенята вилупилися. Раптом лиса підбігла до ялин і кричить:
- Інші-Те вже сіють, а у мене й плуг не готовий! Зрубаю-но я цю ялину на плуг.
Став шпак молити: не рубай, мов, не губи гніздо з малими дитинками! А лисиця у відповідь:
- Віддаси одного пташеняти — не буду рубати. Виконав би шпак лисий наказ, так не знає, якого пташеняти віддати. Усіх жалко: який палець не вкуси — усі боляче! Поки вони виряджалися, підлетіла бабка-ворона й говорить шпакові:
- А ти не горюй, скворушка, нехай її рубає! Де ж у їй сокира?
Лисиця на хвіст показує й початку хвостом ялина рубати. Так тільки зміркував шпак відразу, що ця порожня справа.
Розв'язала лисиця провчити розумникові-воронові. Разлеглась крутійка на пагорку й прикинулася мертвої. Прилетіла ворона й села лисиці на голову. Крутійка її й сцапала.
Стала ворона слізно просити так молити:
- Роби із мною що прагнеш, тільки так мене не страти, як діда мого стратили. А його у маточину колеса сунули й з пагорка вниз спустили.
Захотіла лиса вороні на зло і її так само стратити. Роздобула вона колесо, сунула воронові у маточину й пустила колесо під укіс. Влізла ворона - у маточину з одного боку, а з іншого вилетіла. Так і урятувалася від лисиці.