Дісталося одному хлопцю від батьків багата спадщина, так він його незабаром промотав. Тільки й залишилися у нього, що шабля отцова на боці, солі жменя на столі так кіт-мишолов під столом. Що жебракові робити? Побрав свої три скарби й пішов по світлі щастя шукати. Ішли-Ішли, а шляхи ні кіт не знає, ні сам не відає. Забрели у ліс. А у лісі шум коштує. Пішли на шум, дивляться — ось так диво! Величезний страшний лев із чортом бореться. Що робити? Праг було хлопець утекти, а лев йому кричить:
- Не втікай, вихоплюй шаблю, пособи чорта здолати: і тобі пуття буде, і мені.
Послухався хлопець, і вдвох вони без праці із чортом упоралися. Лев задоволений-презадоволений. Говорить:
- Знаєш, що я тобі скажу? Ти мені удружив, і я тобі прислужуся; отут відразу за лісом — королівський палац. Тамтешній король змагається з таким же ось чортом, як наш був. Але погано королеві, бідоласі, доводиться: скільки за ніч війська набере, стільки чорт за день перемеле. Боюся, як би й самому королеві чортові у лабети не догодити. Тому що ти думаєш, не чи піти нам удвох визволяти короля? Адже одного чорта ми з тобою здолали, другий-те сабоніше першого не буде? Ось ти й вийдеш у люди. Я, бач, знаю: у цього короля чудове таке дзеркало є про чотири гвинтиках. Як перший гвинтик покрутиш — негайно парфуми отут як отут. Другий покрутиш — інші з'являться. Третій — треті парфуми прилетять. Четвертий — ще інші. Ну ось. Як чорта здолаємо, король тебе й запитає: що, мол, тобі у нагороду дати? А ти говори у відповідь: давай дзеркало про чотири гвинтиках. Він віддасть — ось ти й на коні. Ну як? Не злякаєшся?
- Чого трусить? Підемо. Що буде, то буде. Прийшли до короля. Король радий-радісінек рятівникові, так сумнівається:
- Як же ти один із чортом упораєшся, якщо вчора так позавчора ціла тисяча його здолати не змогла?
А хлопець у відповідь:
- Це не твоя турбота, сам знаю, що роблю.
- Добре, синок, бути по-твоєму. Здолаєш чорта, проси, що прагнеш, усі тобі дам.
Узялися хлопець із левом за справу. Чимало їм довелося повозитися, жарт чи — етакий чорт! По правді сказати, вони його більше хитрістю здолали, ніж силою: лев до чорта позаду підкрався, підхопився йому на зашийок і перекинув горілиць. А хлопець із шаблею — отут як отут, рубає, куди потрапило. Думав — чи велика мудрість лежачого зарубати! Ан, не так-те воно й просто: чорт адже вогнем плюється, ось у чому той-те-подія_-те. Однак Усе-таки перемогли вони риса. Прийшов хлопець до короля просити нагороду — дзеркало про чотири гвинтиках. Насупився король: саме дзеркало йому подавай! Але суперечити не став — угода дорожче грошей.
Пішов хлопець далі по світлі бродити, гордий-прегордий: у руках дзеркальце, по одну сторону — лев крокує, по іншу — кіт, збоку сабелька гостра — чудо!
Ішли, ішли, піднялися на вершину гори, бачать — гай березовий меж двох рік.
- Стій, — сказав хлопець, — ось славне містечко, отут і передохнути можна.
Зголодніли усі троє у шляху, а хлібця — ні крихти. Як бути?
- Ось тобі й на, — сміється лев, — сидимо верхами, а коней не примічаємо: дзеркало-те на що? Нам чи про хліб тужити? Ану ж бо покрути гвинтик.
Добре. Покрутили. Перший дух у людському обличчі отут як отут: чого, мол, накажете?
- Нам усім трьом поїсти. Ось і усе.
Дух умчався стрімголов. Незабаром різні страви з'явилися. Наїлися всі троє.
Назавтра хлопець не знає, що робити з нудьги.
- Ось тобі й на, — говорить лев, — а дзеркало на що? Тобі б про дах над головою подумати пора. Де жити-те станемо? Покрути другий гвинтик.
Добре. Покрутили. Другий дух у людському обличчі отут як отут: чого, мол, накажете?
- Палац для нас для трьох. Ось і усе.
Дух умчався стрімголов. Незабаром з неба спустився распрекрасний алмазний палац — прямо на гору, проміж двох рік. Хлопець пішов у палац відпочивати, лев у воріт сторожити залишився, а кіт на грубку приг — будинок стерегти. Так усі чудово, просте диво!
Але ранком хлопець занудився. Не знає, що робити.
- Що робити? - говорить лев, — а дзеркало на що? Навколо палацу саду покладено бути, ось ти про що подумай.
Добре. Хлопець покрутив третій гвинтик. Третій дух у людському обличчі отут як отут: чого, мол, накажете?
- Сад щоб був навколо палацу.
Дух умчався стрімголов. Незабаром по повітрю прилетіли дерева - - і такі, і сякі, — так самі у землю вкопалися. Усякі птахи півчі поналетіли, звірі лісові збіглися. По-іншому життя пішло: птаха співають, звірі ричать, дерева цвітуть — не надивитися, не наслухатися.
Але ранком знову занудився хлопець: чому нудьгу розігнати?
- Чому розігнати? - дивується лев, — знаю, чому. На що у тебе дзеркало? Одружитися тобі пора, вели собі дружину принести: жити — так на повну силу. У ріки так біля моря король живе, при ньому дочка — красуня писана, краше не знайти. Ось тобі й суженая. Накажи принести.
Покрутив хлопець четвертий гвинтик — прилетів четвертий дух у людському обличчі: чого, мол, накажете?
- У ріки так біля моря король живе, при ньому королевна-краса. Неси її мені у дружин.
Умчався дух стрімголов. Раз-Два! Та королевна отут як отут. Побрав її хлопець за себе, і зажили вони у повній згоді.
Але старий король сабоно тужив по дочці. Розіслав він кораблі по ріках так по морях, розіслав гінців по суші — шукають, шукають, так ні із чим вертаються. Робити нема чого, пішов король до відьми. Ворожила відьма, ворожила, дізналася: королевна на крутій горі, у палаці у алмазному, при чоловіку живе.
- Дай мені корабель із прислугою: піднімуся по ріці, поверну тобі дочка.
Король у відповідь:
- Що користі у одному кораблі? Та й що ти, жінка, одна зробиш? Пошлю військо, зітру алмазний палац у порошок.
А відьма: ні, мол, лев той палац опікує, він сам-один ціле військо у жмути роздере.
- Уж ти, — говорить, — дозволь мені схитрувати, ось побачиш, що буде.
- Що ж! Будь по-твоєму, — відповів король і дав відьмі корабель із прислугами. Піднявся корабель нагору по ріці, але до самого палацу не причалив: залишила відьма корабель віддалік, у підніжжя гори, сама одяглася жебрачкою й пішла у палац. Та бог її відає, як це вона зробила, але Доки вона бережком крокувала, королевна у палаці занедужала. Хлопця-Те про ту пору будинку не було, він з левом так з котом на полювання вийшов. Звичайно, у такий час відьмі й сподручно у палац пробратися. Зайшла до хворой, а та охає так стогне. Відьма до неї: що, мол, струсило?
- Ох, важко так муторно...
- Так це порожнє, — говорить відьма. - чи Мало я, убожіючи баба, по світлі поневіряючись, хворих виходила? Дай погладжу чуйний — воно й полегшає.
Та справді: ледве погладила, хвора й поправилася.
Говорить королевна: — Бог мені тебе послав. Залишайся ночувати, не йди, проти ночі. Чоловік повернеться, він тебе, благодійниця, озолотить.
А відьмі тільки того й треба, щоб на ніч залишитися, для того вона хворобу й напустила й сама ж зняла, щоб прослить благодійницею так у палаці хоч ненадовго прижитися. Повернувся ввечері чоловік, дружина до нього:
- Чоловік, чоловік, поки тебе будинку не було, я ледве не померла... Спасибі, отут старчиха трапилася, хворобу як рукою зняла. Нехай зате погостює у нас. Добре?
- Пускай живе. Хіба я добрим людям у пошані відмовляю?
Залишилася відьма у алмазному палаці.
Ранком чоловік знову пішов на полювання, а відьма весь день палацом любується, про усе випитує. А під кінець говорить, немов ненароком:
- Бог відає, звідки такий палац? Багато я палаців перевідала, але цей, їй-же-їй, не людських він рук справа. Ти адже дружина, не казав тобі чоловік нічого?
- Ні, не знаю. Так запитаю я ввечері, що ж у тому дурного?
Увечері прийшов чоловік, дружина до нього: — Ось ти який, чоловік! Стільки часу живемо разом, а ти мені й не сказав, звідки у тебе такий палац? Стара старчиха думає, що він з неба звалився. чи Може це бути?
- При чому отут небо... Є у мене таке дзеркальце. Як покрутиш гвинтик, негайно парфуми налітають, і що не побажай — усе принесуть. Вони-Те мені палац і доправили.
- Ось воно що, — здивувалася дружина. А відьма усе підслухала.
Ранком хлопець знову пішов на полювання. Тільки відійшов далі — відьма хвать дзеркало! Покрутила один гвинтик, інший, третій... Три духи разом злетілися: чого накажете?
- Несіть алмазний палац прямо на королівський двір, на ріку так біля моря.
Тим же годиною алмазний палац — з дружиною так з відьмою — здійнявся у повітря й полетів, як метелик, прямо до короля у двір.
Хлопець на полюванні ненавмисно подивився на небо — бачить: палац по небу пливе.
Злякався він. А лев і говорить:
- Це всі стара жебрачка наробила. Навіщо дозволив їй у палаці залишатися? Тепер тільки хитрістю й урятуєшся. Переодягнися-но ти чужинцем та й ступай берегом прямо до тестя. Там, мабуть, і палац свій знайдеш. Я отут залишуся сад стерегти й тебе з палацом так із дружиною чекати.
Добре. Хлопець переодягся чужинцем і пішов з котом уздовж бережка вниз. За лісом, ледве нижче гори, бачать вони — корабель коштує. З корабля окликають: не зустрічали ль жебрачки? Обіцялася вернутися, а її всі немає й немає.
- Чиї ви люди? Навіщо запитуєте?
- Ми люди королівські — з ріки, що біля моря.
- Ось ладний-те. Мені саме до вашого короля й потрібне. Я знаменитий кухар. Почув я, що у вашій країні ніхто доладно обіду сготовить не вміє. Ось і надумав до короля у кухаря найматися. Довезіть мене. Жебрачка-Те ваша давно пішла, даремно ви її очікуєте.
- Усі б добре. Так ти, коли кухар, зроби нам обід. А то — не віримо тобі.
Добре. Хлопець давай обід готовити. А він знав, що у країні тестя не вміють їжу солити. Ось і приправив він свій обід чуйний сіллю. Їсть корабельна прислуги обід, наїстися не може. А хлопець, знай, умовляє:
- Ведіть корабель до будинку так їжте по шляху на добре здоров'я, щоб часу не втрачати. Говорив я вам, що я кухар знаменитий. чи Вірите мені тепер?
- Віримо, віримо, — закричали люди й повернули корабель додому.
Приплили до тестя — бачить кухар: коштує його алмазний палац рядком з королівським палацом, а дружина сидить на порозі, ллє гіркі сльози. Чоловік побоявся, як би дружина, його забачачи, не окликнула: довідаються люди, хто він, — усе пропало. Придумали так: чоловік на бережку посидить, а кіт до дружини пробереться, усі їй повідає так довідається, куди дзеркало поділося.
Добре. Кіт усе зробив і незабаром повернувся з такою відповіддю: дзеркало-де відьма до рук прибрала, а сама вона нині у себе будинку. Король сердитий — йому й слова всупереч не скажи. До ночі, як усе ляжуть спати, дружина до чоловіка на ґанок вийде.
Добре. Ця справа — одне.
Поки хлопець прохлаждався на бережку, корабельна прислуги доклала королеві, що привезли йому знаменитого кухаря. Король покликав кухаря у палац і наказав готовити собі обід. Кухар зварив суп на свій смак — приправив рясно сіллю — і підніс королеві. Покуштував король одну ложку, покуштував іншу — так-а! ось це кухар так кухар! Нікуди, мол, такого не відпущу.
Але недовго тішився король: вуж на іншому тижні люди примітили, що новий-те кухар — що ні ніч — до королівської дочки у алмазний палац пробирається. А кіт на стражі коштує.
Почув король про таку справу, розлютив, прагне кухаря у жмути роздерти. А люди йому говорять:
- Така легка смерть — порожня справа. Краще кухарі з його котом у крисью яму кинути, пускай їх подовше мучаються.
Добре. Кинули їх.
Пацюка й миші, ясна справа, накинулися на хлопця, прагнуть його гризти. А кіт радіє — їсти йому де розгулятися. Давай ловити пацюків і мишей, навалив їх цілу купу. Не стерпіли вони, побігли до короля щурячому скаржитися: мол, сам чорт до них у яму спустився, усіх його підданих знищує. Виліз щурячий король зі своєї нори й запитує хлопця:
- Навіщо ти риса на мої підданих напустив? Навіщо він нас губить?
- Так, мій чорт — він вас усіх переведе. Та тобі не минути лиха. Але коли зробите одна справу — нікого більше не торкне. А повинні всі твої пацюки й миші потягти з ведьминого лігвища моє дзеркало.
- Добре, — говорить щурячий король, — це вони можуть. На іншу ніч пішла вся тьма пацюків і мишей війною на
Відьму. Неважко, їм було її
Здолати, напали на неї, на сонну, загризли — одні кості залишилися, а дзеркало притягли до хлопця. Зрадів хлопець, покрутив гвинтик і наказав духу:
- Неси мене до дружини, у алмазний палац.
А там інший гвинтик покрутив і велів духу нести палац на колишнє місце, де лев сад опікує. Раз, два! Усе здійснилося.
З тієї пори хлопець зажив щасливо зі своєю дружиною, з левом так з котом.