Задумав вовк собі шубу зшити. Зустрічає він лисові.
- Куди, куме, направився?
- Так ось кушніра шукаю, шубу мені треба зшити.
- На що тобі шукати? Я сизмальства привчена до кушнірської справи.
- Ну так зший!
- Із задоволенням. Ухвалюйся овець тягати. Чим більше їх принесеш, тим більше шкурок буде, а чим більше шкурок, тем шуба тепліше.
Тягав вовк овець, тягав, повне лисе лігвище набив. Притомився.
- Ну, скоро шуба буде готова?
А лисиця й не думає шубу шити, тільки подалі так глибже овець у лігвище запихає. Висунула голову й говорить: — Готова, куме, тільки на комір нічого немає.
- Я знаю, де комір роздобути. Там геть мужик на гумне возиться, а кінь у нього осторонь пасеться, ось з неї-те й вийде комір.
Пішли вовк із лисицею до коня. Лисиця й говорить:
- Ти накинь їй мотузку на шию й веди, а я позаду лозиною стану підганяти.
Добре. Лисиця як витягне кінь лозиною, кінь як кинеться вперед, зім'яла вовка й зашибла копитом.
А лисиця відправилася у своє лігвище. Сидить там так припасених ягничок поїдає, вірно, ще досі ними годується.