У одному маєтку на косовиці затесався меж косарів етакий худосочний мужичишко. На луг вийде, і не поспіває він косити за іншими. Та ще, як на зло, дісталася йому зовсім негідна коса. Розлютився староста на такого недотепу й велів йому викосити у обід усе недокошене.
Опівдні добув мужичишко у іншого косаря гарну косу. Коса брала траву так, що від радості мужичишко побери та й крикни:
- З такий косою зовсім інша справа! Тепер можу хоч із самим чортом змагатися.
Тільки вимовив він ці слова, і чорт отут як отут, говорить:
- Давай косити, отоді й подивимося, хто кого!
- А чого дивитися-те? - отбз’їхав з глузду мужичишко. - Іди коси поперед мене, тільки назад не оглядайся, не те як би тобі по шиї косою не догодити! Моя коса гостро бере.
Ось прийнявся чорт косити завзято, а мужичишко йде по валкові, накошеному чортом, і косою впусту помахує так знай покрикує:
- Пошевеливайся, поки п'яти тобі не поотрезал!
Отут чорт і задумався: «Ну й ну! Смикнув же мене лісовик зв'язатися з ним! Хто б міг знати, що він так гаразд косити!» Ще небагато покосили, і чорт зовсім із сил вибився й, не обертаючись, обіцяє мужичишке полчетверика золота відступного.
А мужичишко навмисно під'юджує його:
- Знай пошевеливайся, чого расканючился? Який ти чорт, коли так скоро утомився?
Чорт став просити:
- Тільки відстань від мене, дам цілий четверик золота!
- Ну, добре, згодний! - відповідає мужик. - Тільки ще покоси, так не оглядайся, не те як би тебе не підкосити.
- Ні, ні, не можу більше! - відмовляється чорт і свистом своїх слуг підкликає. Підбігають як очманілі крихітні бісенята й запитують:
- Що завгодно?
- Принесіть четверик золота тому силачеві, що за мною!
Чортові слуги миттю золото принесли, мужичишко одержав свої гроші й відпустив чорта з косовиці. Пішов чорт ладь, злиться так отплевивается:
- Якби знав, нізащо не зв'язувався б!