Ніхто скупій господарці не міг догодити: усіх вона сварила так лаяла. Навіть за роботу нікому платити не прагла. Вірний пес Кранцис день і ніч сторожив її добро, але скупердяйка рідко його кормила, частіше прутом пригощала.
Пес із голоду по кущах нишпорив, шукав кості, щоб заморити черв'ячка. Зустрів він якось вовка. Вовк запитує:
- Що ти, друже, нині такий невеселий? Дружина, чи що, померла?
А Кранцис у відповідь:
- Так що там говорити! Господарка голодом морить, ось і бігаю по лісу — може, знайду кісточку... Ось скоро у нас весілля справляти будуть, тоді-те я їжею й запасуся.
- Ах, так? Весілля, говориш? - зрадів вовк. - Знаєш, що? Почастуй мене гарненько на весіллі, а я зроблю так, щоб господарка завжди тебе кормила скільки влізе.
Добре. Кранцис обіцяв почастувати вовка. Той і говорить:
- Як господарка піде на луг зі своїм дитинчам, іди й ти за нею. Я схоплю дитя, а ти біжи за мною й відбери його у мене. Ось побачиш, господарка тебе рятівником назве й годувати стане досита.
Кранцису це сподобалося. Ось прийшла господарка на луг і уклала дитя під копицею, а вовк схопив його — і бігти. Але Кранцис отут як отут, наздогнав вовка й відібрав дитя.
Господарка не знає, що із псом і робити, так і підлещується:
- Ах, ти мій Кранцис, ах, мій Кранцис. Та годує Кранциса всякий день досита.
А отут підійшов день весілля, почали худоба різати. Кранцис прибрав усі ноги й сволок вовкові у ліс. Батрачки залаяли було пса, господарці наскаржилися, а вона тільки сміється у відповідь:
- Моєму Кранцису ноги по смакові? Нехай собі ласує.
Настав день весілля, зібралися гості. Заявився й дружок Кранциса, вовк. Забрався у сутінках під стіл, кості гризе. Кранцис йому суворо-пресуворо покарав з-під стола не вилазити: частування, мол, тобі туди підкину.
Несе батрачка м'ясо, а Кранцис їй навмисно під ноги сунувся. Спіткнулася батрачка, усе у неї з рук і полетіло. Праг було народ м'ясо з підлоги підібрати, а господарка говорить:
- Нехай Кранцису дістанеться.
Згріб Кранцис увесь видобуток під стіл, і набили вони собі з вовком повне черево.
Після ситного, вечері вовкові пити захотілося: напайки, мол, мене! Дочекався Кранцис батрака з пивом, вибив у нього з рук дійниця.
Усе над батраком потішаються, а Кранциса ніхто не торкнув.
Налакались обоє дружка, вовк і розвеселився над міру. Помітив це Кранцис і просить вовка, щоб ішов по доброму. Але вовк — ні у яку: йому поплясать полювання! Просить Кранцис:
- Не ходи танцювати, погано буде.
Але отут заграли музиканти, і вовк — хоч ти йому говори, хоч немає! - давай підвивати. Помітив народ сірого під столом, женуть його у двері, а вовк до того об'ївся, що й утекти не може. Його й прикінчили у дворі. Подихаючи, вовк сказав: «Дурневі й удача на шкоду».