Жили-Минулого у маленькій лазеньці кіт з півнем. Кіт ходив на полювання, а півень домовничал. Ось пішов одного разу кіт на полювання, а півень будинку щи варить, мисливця чекає. Раптом звідки не візьмися — хтось у двері дряпається. Півень чує, що це не кіт, а чужий. Запитує:
- Хто там?
А була це крутійка лиса. Стала вона жалібно молити так плакатися:
- Золотий ти мій, родненький, так адже я не ворог тобі... ніжки змерзнули, ручки змерзнули, відчини, дозволь обігрітися. Холодно, ой, як холодно!..
А півень у відповідь:
- Мені кіт карав нікого не пускати. Не можу відчинити.
А крутійка не вгамовує, і так вона зуміла прикинутися так прилеститися, що двері нарешті відчинилися. Лиса моторно шаснула у лазеньку, і ну стрибати-зігріватися так хазяїна розхвалювати: півень-де й розумний, і добрий, і хлібосольний... Довелася по душі півневі влеслива гостя, він і у користь побрати не може, чому це кіт усім чужим не довіряє? Адже ось які бувають приємні, що нічого дурного й не скажеш...
Обігрілася крутійка, про те, про сем розпитує:
- Що це у тебе там вариться, куме?
- Щи...
- Попотчуешь?
- Можна...
- Ох, і смачно ж, — лестить лисиця.
Покуштувала лиса щей, так раптом хвать півня й пішла з видобутком геть.
Повернувся додому кіт. Двері навстіж, а півня немає. Що робити? Засмутився кіт, пішов по сліду. Добрався до лисої нори й зміркував, що приключилося. Став він думати так ворожити, як би дружка врятувати? Адже півень, може статися, ще живий.
Пустився кіт бігцем у місто, купив скрипочку, прибіг назад і заграв у самої у лисої нори, так так жалібно, так так слізно...
У норі три лиси жили: стара лисиця так дві її дочки. Зачула молодша музику, побігла подивитися: хто відіграє? Але тільки вона з нори висунулася — кіт цап-царап! і відкусив їй голову.
Знову він заграв. Друга теж не стрималася, пішла подивитися: хто так чудово відіграє? Може бути, і поплясать можна? А хитрий кіт і цю загриз.
Залишилася баба одна. Пекти палиться, тісто на пироги заквашене, того й дивися з діжі перевалиться, а під лавою півень зв'язаний трепихается. Чекала баба, чекала, так безглуздо: видне, дівчиська додому й не збираються. Засварилася стара:
- Ось ледарки, ось ледарки! Танцюють собі, мабуть, і горя їм мало, що пекти не обметена, що пироги не спечені, що півня на печеню обскубати пора... Перегодите ви, негідниці, я вас різкою навчу працювати, та й музикантові цьому чортову всиплю: ось принесло його на моє лихо...
Полізла лиса з нори й різку за собою волочить. Але тільки вона голову висунула — музикант і її цап! Вона було засварилася, думала, що це її дочки, пустунки, пустують. А кіт і її загриз.
Відіграв кіт, відіграв, нікого більше не дочекався й прошмигнув сам у нору. Бачить — б'ється дружок його милий у смертельному страху.
Розв'язав кіт півня, видер його за непослух, отругал як випливає. Потім вони пекти обмели, пирогів напекли й забенкетували з радощів, як у світле свято. Багато пирогів додому віднесли.
А півень із тієї пори нікого, крім кота, і на поріг не пускає.