Орав один мужик поле. Притомилася у нього кінь, ледве тягне. Розсердився мужик: - Щоб тебе вовк з'їв! Раптом, звідки не візьмися, - вовк. Підходить уводити, увести до ладу мужикові й говорить: - Що ж, давай свій коня, я її знімання! Сторопів мужик, витріщив ока, а потім відповідає: - Перегоди, ось скінчу орати, тоді і їж.
Сидить вовк, чекає. Тільки мужик орати скінчив, вовк отут як отут. Мужик говорить йому:
- Як же ти кінь із вовною їсти станеш? Підемо-но краще до мене додому, я обшпарю її окропом - вовна облізе, і м'ясо смачніше буде. Погодився вовк і пішов з мужиком.
Прийшов мужик додому й кричить:
- Дружина, неси скоріше окріп!
Принесла йому дружина окропу. Вовк сіл, дивиться, як мужик буде коня окропом ошпарювати. А мужик як хлюпне окропом вовкові у очі, завив вовк, тільки його й бачили!
Ранком мужик знову на ріллю вийшов. Та вовк туди ж з'явився, говорить мужикові:
- Ну, тепер я тебе саме знімання!
- Що ж, їж, - погодився мужик. - Тільки дозволь мені перед смертю помолитися. Ти мене тут почекай, а я на дерево залізу й там молитися буду, а то бог маленьких не примічає.
Погодився вовк. Заліз мужик на дерево, а злазити й не думає. Чекав його вовк, чекав, розсердився, нарешті, і кликнув інших вовків на допомогу. Почули його вовки й усе до дерева збіглися. Вовк, що мужика з'їсти праг, став близько дерева, другий йому на спину стрибнув, на другого - третій, і так усе вище й вище вовки забираються. Ось уже останній вовк зовсім поруч із мужиком.
Злякався мужик так як крикне:
- Дружина, неси скоріше окріп!
Вовк, що внизу стояв, відразу згадав, як його мужик окропом обшпарив, і із усіх ніг кинувся бігти. Попадали всі вовки на землю. Хто на смерть убився, а хто у ліс утік. Так мужик від смерті урятувався.