Було у одного батька три сини. Виросли вони, батько й говорить, щоб самі думали, як їм шматок хліба заробити. Він-Де вже старий і всіх прокормити не може. Тільки не багато пуття від синів виявилося. Ні вони сіно косити, ні вони орати, ні вони сіяти. Тоді сказав батько, щоб ремеслу вчилися, якщо вже вдома не прагнуть працювати. Вивчаться, дивишся, садибу продати можна буде — і однаково жити безжурно.
Розв'язали сини піти у вчення. А якому ж ремеслу вчитися? Старший сказав, що йому більше по душі будинку будувати. Середній був малість колченогий, він розв'язав піти у кравці. Молодший був найдужчий з них, він розв'язав стати ковалем. Вибрали собі ремесло й зговорилися шукати гарних майстрів, у яких могли б як слід вивчитися. Почули вони, що є у сусідньому королівстві всякі майстри й такі вони можуть штуки робити, що тутешнім майстрам і не снилося. Підемо, мов, у сусіднє королівство. Не хотілося батькові їх далеко відпускати. Ну, раз вуж вивчитися добре можуть, так нехай ідуть.
Прийшли сини у сусіднє королівство й відшукали найкращих майстрів. Старший відшукав найкращого теслі, середній — кращого кравця, а молодший — кращого коваля. Та стали вони при них три роки ремеслу вчитися.
Усе переймали — далі нікуди, майстри нарадуватися не могли, бачачи їх кмітливість. Та ось як третій рік до кінця підійшов, стали брати такими вмільцями, що й своїх учителів перевершили. А там, недовго думаючи, відправилися брати у своє королівство. Приходять. Батько зрадів, що бачить синів теперішніми майстрами.
А владика того королівства був страх якої багатий. Усякого добра у нього було накопичено стільки, що він не знав, куди й запроторювати. А усе не міг заспокоїтися, усі йому хотілося обзавестися чим-небудь таким, чого у нього ще немає. Прознав він, що у його ж королівстві є такі вмільці, — усіх розумніше, і такі речі можуть робити, що іншим і не снилися. Призвав король цих умільців у палац і велів показати, на що вони здатні.
Прийшов старший брат і прийнявся за справу. Поставив він перед самим палацом гарненький будиночок, а на ньому напис зробив: «Що б не задумав — про кінець помисли». Спочатку король тільки плечима потискував, бачачи цей домишко перед самим палацом, а потім він йому сподобався, око стало радувати.
А у той час затіяли придворні змова проти короля й тільки підходящу хвилину вичікували, щоб правителя прикінчити. Так як побачили напис на будиночку, так і задумалися — зміркували, що справа це для них плоховато може скінчитися. Та відступилися від свого задуму. Так король у живі залишився.
З'явився другий брат і почав шити королеві плаття. Дивиться король на його роботу, дивиться й думає: «Чого це він мудрує, отаке плаття будь-який портняжка зшити може». А той собі шиє так шиє, три тижні провозився. Король плечима потискує — три тижні з одним платтям длубатися, чи бачена справа?
Нарешті плаття готове, надяг його кравець на короля — так усі й ойкнули. Дивляться у усі очі, а короля не бачать. Король і сам було струх спочатку, коли себе не побачив. Потім зрозумів, що живий-здоровий і усе може робити як і раніше. А отут і кравець розтлумачив, що це плаття не простої — як його надягнеш, так і невидимкою станеш. Не нарадується король — пущі будиночка плаття йому подобається. Адже екий же вмілець цей портняжка! Отут саме на війну треба було виходити, із сусіднім королем битися. Тепер-Те вже без усякого побоювання можна йти — ніхто тебе не бачить, куди стріляти, не знає. Відправився король на війну й так своїм військом керував, що наголову сусіднього короля розбив, а сам додому цілий-непошкоджений повернувся.
Ось прийшла черга й молодшому братові своє уміння показувати. Прийнявся він цілими днями у кузні кувати, тільки дзенькіт коштує. Кує, кує, а наковал цілий мішок одних гвинтів. Довго кував, король вуж щодня бігав у кузню дивитися, що у нього виходить. Як увійде у кузню — там одні гвинти, одні гвинти. Уже й терпенье у короля до кінця підходить, уже й цікавості удержати не може — що цей коваль там мудрує? А молодший брат тільки відмахується вежливенько, перегодите, мов, такі штуки швидко не робляться. Нічого королеві не залишається, як далі чекати. Нарешті, скінчив той гвинти кувати, і почав їх один до одному підганяти. Дивиться король, голову ламає, що ж це таке з тих гвинтів може вийти? Як тільки підігнав коваль усі гвинти один до одному, так і вийшов залізний кінь. Думає король: «А який же від нього пуття, від коня цього?» Тільки молодший брат приг на того коня, підкрутив якийсь гвинт — і кінь разом з ковалем так у небо й злетів. Король ока витріщив, отямитися не може — ну й штука! А молодший брат тим часом описало коло, спустився на землю й запитує короля, не чи прагне він коня испробовать. Отут і король на коня забрався й полетів по повітрю. А потім прийнявся вмільця дякувати: краще всіх той йому догодив.
А у того короля були три красуні дочки. Провідали вони, що є такі вмільці у їхнім королівстві, і інших наречених, крім них, визнавати не прагнуть.
Нічого не залишалося королеві, як віддати своїх дочок у дружин спритним умільцям. Зіграли весілля багате й зажили щасливо. Ще перед весіллям старший брат поставив для всіх по гарному будинкові, середній брат зшив для всіх гарні плаття, у яких невидимкою стаєш, а молодший викував усім по залізному коневі, на якому можна по повітрю літати. Зажили — далі нікуди, і ніхто їм не небезпечний. А королівські дочки були раді, що знайшли собі таких розумних чоловіків.