За старих часів жив один хазяїн, і був у цього хазяїна батрак. Чого тільки хазяїн не видумував, щоб змусити батрака працювати побільше, а годувати намагався гірше. Працював хазяїн разом з ним і кликав батрака поїсти тільки тоді, коли у самого черево підводило від голоду. Їв хазяїн одна хлібна м'якушка, а батракові віддавав кірки. Але батрак, не будь дурний, придумав, як провчити хазяїна.
Одного разу, напрацювавшись неабияк, хазяїн говорить батракові:
- Є мені полювання! А батрак відповідає:
- Ось чудно! А мені так нисколечко!
- Це як же так виходить? - запитує хазяїн.
- Я кірок здорово наївся, — відповідає батрак, — поки кірки у череві не розмокнуть, доти є небажання.
«Добре, що я довідався про це, — думає хазяїн, — тепер сам буду їсти кірки, щоб подовше голоду не почувати, а м'якушка нехай їсть батрак».
Та точно! З тієї пори хазяїн став годувати батрака - м'якушкою, а сам їв одні кірки. Так і йшло у них до пори до часу. Але одного разу, напрацювавшись, хазяїн знову говорить батракові.
- Є мені полювання!
А батрак відповідає:
- Ось чудно! А мені так нисколечко!
- Це як же так виходить? - запитує хазяїн.
- Я м'якушки здорово наївся, — відповідає батрак, — хлібна м'якушка заліпила черево, як глина; поки не розійдеться, людина й сита по горло.
« А-А, тоді зрозуміло, — думає хазяїн. - Саме вигідне — є всі разом — м'якушка з кіркою».
Та з тих пір хазяїн більше не намагався давати батракові шматок гірше.