У багатих батьків росла єдина дочка, була вона дуже гарна й розпещена. Але при всій красі й багатстві ніхто не праг на ній одружитися, тому що люди говорили, начебто є у неї така хвороба — «норов» називається: коли дівиці у чому-небудь не догодять, вона негайно всі справи кидає, лягає у постіль і лежить доти, поки її бажання не виконають і не піддобрять її. Якось раз знову приїхав до неї наречений свататися — молодий, заможний хазяїн. Мати розхвалює на всі лади своє пещене чадо, жалко, говорить, з дочкою розставатися, важко буде жити без неї; а батько, людина простодушна й чесний, говорить нареченому прямо:
- Коли подобається тобі моя дочка, тоді бери її, раз вуж Лайма послала, але щоб ти мене лихому не поминав, скажу тобі заздалегідь: мучить її одна хвороба — «норов» називається.
Парубок подумав малість і говорить:
- Добре, будь що буде, поберу її: де знайдеш людину, щоб уже зовсім без недоліків; на мене самого теж інший раз знаходить тяжку недугу.
- Що ж це за недугу?
- Коли мені трапиться натще холодної води випити, то стаю скаженим доти, поки не поїм.
Ось виряджалися вони так змовлялися про те, про сем, нарешті вирішили, що дівиці з «норовом» і хлопцю з «сказом» треба одружитися.
Одружилися вони й зажили добре — у злагоді й спокої. Прожили отак з місяць, коли дружині раптом захотілося поїхати до матері. Чоловік тлумачить їй, щоб зазнала пари днів, тепер, мол, сама гаряча пора, орати треба, не розгинаючи спини. Сказав він їй так, покликав батрака й пішов з ним орати. Отут молодиця й занедужала «норовом»: уляглася вона у ліжко, і немає їй до господарства ніякої справи. Приходить дівка-батрачка й говорить — настав час готовити й нести полуденок орачам, а господарка лежить у ліжку й тільки сичить як змія, слова не вимовить. Дівка перелякалася, шаснула геть із хати.
Орють хазяїн з батраком, орють так полуденка дожидают, однак даремно, ніхто не несе. Отут хазяїнові й прийшло на розум — не злягла чи його дружина у «норові». Ось він і говорить батракові:
- Будемо орати, поки не підійде час полуднати, а тоді підемо додому; коли вдома їжа не сготовлена, тоді роби, що я тобі буду говорити, а коли схоплюся тебе бити, то ховай під ліжком.
Добре. Попрацювали, приходять додому й бачать: лежить господарка у постелі, їжею й не пахне. Хазяїн говорить батракові:
- Притомився, а є небажання, подай мені кружку холодної води напитися; передохну, поки коня їдять.
Дружина це почува, і зі страху її навіть у тремтіння кинуло, згадала про «сказ» чоловіка; вона б і рада підхопитися з постелі, так адже тоді іншим разом чоловік не повірить у її хворобу. Так і залишилася лежати у ліжку, — нема чого потурати чоловікові.
Хазяїн надпив з кухля й давай ходити по хаті, посвистувати. Ходить і присуджує:
- Є мені нема чого, а чому? - хіба такий вуж я бідний? Хіба працювати лінуюся? Або вуж і зварити у будинку стало нема чого? А ну. малий, поДай-но мені ще води!
П'є хазяїн воду, випив усю й отут як вистачить кружку про підлогу, тільки черепки у усі сторони полетіли. Заходив по хаті ще швидше, заговорив ще голосніше:
- Ну й паскуда ти, хлопець, моя дружина у норові лежить, а він навіть обіду мені зварити не може — ось я тебе, душогуба, провчу тепер!
Отут вистачає він з гака батіг:
- Провчу я тебе, дрюк стоеросовую! Моя дружина у норові лежить, а ти обіду мені зварити не можеш? Так? - і пішов на хлопця з батогом.
Той, не гаючись, забився під ліжко. А «скажений» хазяїн уперіщив батогом по постелі так, що у дружини з одного удару майже весь «норов» вилетів. Але «скаженому» хоч би що: стягнув він дружину з ліжка, кинув посередині хати й охаживает її батогом почім даремно, присуджуючи:
- У мене дружина у норові лежить, а ти, чортове поріддя, і поїсти не міг сготовить! Тепер тримайся, провчу я тебе!
Дружина й репетувала й голосила, але чоловік бив її доти, поки не посулилась назавжди відскіпатися від своєї хвороби. Тільки тоді відпустив хазяїн господарку, кинув батіг, сам гримнувся додолу й захріп, здригаючись у сні. Дружина відразу кинулася вогонь розлучати й готовити чоловікові смачний полуденок. Тоді й батрак виліз з-під ліжка. А господарка схлипує й говорить йому шепотком:
- Та смикнуло ж тебе під ліжко сховатися, не міг хіба у двері вибігти?
- Так мені, хазяєчка, невтямки було, що він стане так біситися!
- Це з ним від холодної води. Навіщо ти йому подав?
- Так нас обох спрага млоїла, але раз ти знала про це, те навіщо ж дозволила мені напоїти хазяїна холодною водою!
А отут і хазяїн прокинувся. Голову підняв і говорить, озираючись по сторонах:
- Ох і тріскотить же моя голівонька! Малий, поДай-но води напитися!
Дружина відразу підскакує:
- Так не пив би ти холодну воду, чоловік! Краще ось випий теплого молочка; ступай до стола, у тебе сьогодні у роті, мабуть, ні крихти не було!
Піднявся чоловік, сіл до стола, наївся досита й ласкаво дякує дружині за гарний полуденок.
З тих пір на господарку більше жодного разу не знаходив «норов» і вона завжди опікувалася про свого чоловіка, щоб не пив він холодної води натще.