Якось раз, у старожитні часи, один мужик не виконав накази пана, ось і розв'язав пан суворо покарати його за це. На третій день повинні були мужика повісити біля клуні у повчання іншим, щоб ретельно виконували панську волю. Дружина мужика зовсім перевелася від горя. Під кінець надумала піти у маєток просити — може, пан зглянеться й помилує її чоловіка. Сбирается вона у дорогу. А було у неї ще дитя грудне. Удома його не залишиш — побрала із собою.
Іде, іде — зайшла у ліс. Сама стрималася, і ще дитина розревілася. Думає баба, треба б сісти де-небудь під ялинкою, самої передохнути й дитя нагодувати. Добре. Як надумала, так і зробила. А самої теж захотілося їсти, ось і жує вона помаленьку хліб, що прихопила із собою з будинку. Подивилася баба нагору й бачить — у ялинових галузях пташка пташенят своїх годує. Подивилася баба на землю — мурахи у неї під ногами теж їдять. Передихнула, дитину нагодувала й пішла далі.
Приходить у маєток і починає просити пана, щоб не вішав чоловіка, відпустив додому. Як з малим дитем без мужика прожити? Пообіцяв пан відпустити мужика додому, якщо вона загадає йому загадку, яку він не зможе відгадати. Подумала баба малість і говорить, що загадає йому таку загадку. Пан був великий майстер загадки розгадувати й тому тільки посміюється. Ось яку вона загадала йому загадку: «Я їм, від мене їсть, треба мною їсть і під мною їсть».
Думав пан, думав, так так і не зміг розгадати таку дивовижну загадку. Бабі-Те спало на думку розповісти, як вона у лісі, під ялиною, сама їла, від неї дитя годувалося, пташенята над нею їли й під нею плазували і ялини мурахи. Нізащо не відгадати панові такої загадки, і довелося йому відпустити мужика на волю, тому що слово треба було стримати. А мужик від радості не міг нахвалити дружиниу мудрість, не знав, чому й віддячити її.