Жили-Минулого по сусідству два брати: один багатий, інший бідний. Бідний і непитущий був, і не марнотрат — працював щосили, надривався, а усе не міг розжитися. Як був лих
Няком, так бідняком і залишився. Так отут ще одне лихо звалилося: багатий грозить за борги останню корову забрати.
Ось сидить бідняк якось увечері за столом і роздумує про своє нещастя. Та раптом заграв хтось за грубкою на скрипці, так так весело, що ніг не удержати. Забув бідняк про всі лиха й пішов у танок, тільки підлога ходуном ходить. Танцював-Танцював, до того наплясался, що із сил вибився, ледве дихає. Повалився на лаву, а ноги усе не вгамовують, танцювати норовлять. «Ось диво! - думає бідняк. - Сам танцювати не прагну, а ноги прагнуть. Що за чорт там відіграє? Агов ти, музикант, виходи через піч!»
Виходить до нього довгий худий скрипаль, сам відіграє, сам пританцьовує.
- Так угамуй ти, непутящий! - кричить хазяїн. - Скажи краще, хто ти такий? Примара, чи що, який? Ну, говори, скрипаль проклятий!
Відповідає здоровань:
- Прагнеш знати, хто я такий? Я твоє Хоробро.
- А, так це із твоєї вини я стільки намучився? Ну перегоди, зараз я тебе вважу!
Згріб бідняк здорованя так, що той затріпотів, засунув у мішок, відніс на цвинтар і зарив своє Хоробро.
Відтоді відступилися від бідняка всі лиха й напасти. Хліб у нього ледве не на каменях росте, худоба гладка такий, що не надивуватися. Незабаром з усіма боргами обробив та ще й розбагатів.
Приходить до нього якось багатий сусід і просить розповісти, із чого це бідняк так швидко раптом розжився. А багатія усе це час заздрість гризла.
Розповів бідний сусід:
- Згріб я своє Хоробро, закопав на цвинтарі, і з тієї пори усе у мене по-іншому пішло!
«Ах ось, виходить, у чому справа!» — зміркував багатій і відразу відправився на цвинтар, щоб вирити Хоробро так знову на бідняка напустити — нехай його знову до вбогості доведе.
Прийшов, вирив. Вилазить здоровань, сонний, — чого, мов, тривожиш?
Багатий розтлумачує:
- Вставай, вставай. Я адже тебе потім вирив, щоб ти знову до свого дружка відправився. Він за цей час, поки ти тут лежав, розбагатіти встигнув.
Так тільки здоровань стряхнув із себе дрімоту, зрадів, кинувся на шию багатієві й дякує:
- Спасибі тобі, спасибі за те, що мене визволив! Чого ж мені у інше місце йти? Я вуж краще при тобі залишуся, століття тобі служити буду.
Перелякався багатій:
- Господь із тобою! Так ти, братик, ніяк рушив!
Прагне від Лиха втекти, так куди там — воно як реп'ях приліпилося, не відірвати.
З того дня у багатого хазяїна усе життя вразлад пішла. Начисто розорився, ще бідніше брата став.